5 історій письменницької дружби
Дронь Артур
08.05.2021
Антуан де Сент-Екзюпері написав, що друг — це «передовсім той, хто не береться судити». Інший відомий письменник Ернест Гемінґвей красиво висловився про дружбу жінки і чоловіка. «У дружби чоловіка із визначною жінкою мало перспектив, але ці стосунки можуть побути доволі приємними, доки стануть кращими чи гіршими…» — написав він.
Та письменники уміють не лише красиво писати про дружбу, а й проявляти її у житті. І це доводять цікаві, творчі і часто зворушливі історії справжньої письменницької дружби. До речі, під час громадянської війни в Іспанії Екзюпері та Гемінґвей особисто познайомилися. Познайомилися і подружилися.
ЕРНЕСТ ГЕМІНҐВЕЙ І СКОТТ ФІЦДЖЕРАЛЬД
Зараз Ернеста Гемінґвея та Френсіса Скотта Фіцджеральда знають як класиків літератури ХХ століття. А рівно сто років тому, у 1920-х роках, вони були молодими авторами, які жили в Парижі, писали і вечеряли у чарівних французьких ресторанчиках. Фіцджеральд помалу ставав успішним, і його книги видавали, а Гемінґвей був на шляху до першого роману «Фієста. І сонце сходить». Саме в такий особливий для кожного з них час письменники познайомилися, а згодом стали кращими друзями.
«У Скотта було чимало хороших, справді хороших друзів, більше, ніж у будь-кого з моїх знайомих. Але я вирішив долучитися до них, незалежно від того, чи буде йому з мене користь»
Письменники читали твори один одного і давали професійні поради. Проводили разом вечори в Гемінґвеєвому улюбленому «Closerie des Lilas». А ще пережили безліч веселих пригод. Деякі з них Гем описав у своїй книзі «Свято, яке завжди з тобою». А одну із частин цієї книги Ернест навіть назвав на честь Скотта Фіцджеральда. Там Гемінґвей розповідає історію їхнього знайомства і першу спільну пригоду, коли друзі їхали Фіцджеральдовим кабріолетом у сильну зливу. «Свято...» вперше вийшло друком уже після смерті Гемінґвея та Фіцджеральда. Та зараз у цій книзі ми можемо побачити ще таких молодих письменників, захоплених Парижем і письмом та відданих взаємній дружбі.
ТРУМЕН КАПОТЕ І ГАРПЕР ЛІ
Розповідь про письменника Трумена Капота й не менш відому авторку Гарпер Лі потрібно розпочинати іще задовго до їхнього знайомства одне з одним. Адже перша цікавинка полягає в тому, що вони народилися і проживали в одну місті. Уявляєте такий збіг? Два визначні американські автори з дитинства були сусідами! Трумен і Гарпер Лі знали одне одного з шести років. Із того ж віку вони були друзями. А коли почали писати — згадували одне одного у своїх книгах. Саме Труман Капоте став прототипом Чарльза Бейкера Гарріса із книги «Вбити пересмішника».
Ми втупилися в нього.— Привіт! — озвався він.— Сам привіт! — весело відповів Джем.— Я Чарлз Бейкер Гарріс,— долинуло з грядки.— Я вмію читати.— Ну й що з того? — сказала я.— Я подумав, що, може, вам цікаво дізнатися, що я вмію читати. Якщо вам треба щось прочитати, то я можу...
Капоте зобразив подругу щонайменше у двох своїх книгах, а одну — «З холодним серцем» — навіть присвятив письменниці. Під час Труменової роботи над книгою «Звичайне вбивство» Гарпер Лі взагалі стала для письменника найважливішим помічником. Авторка списала десятки сторінок із своїми коментарями і замітками.
ТЕРРІ ПРАТЧЕТТ ТА НІЛ ҐЕЙМАН
Вони познайомилися, коли Ніл брав у Террі інтерв’ю. Пратчетт був уже відомим і успішним автором неймовірної серії книг «Дискосвіт», а Ґейман лише починав кар’єру і не написав ще жодного роману. Письменники одразу відчули спорідненість, і від тієї зустрічі не переставали спілкуватися. Згодом дружба навіть вилилась у спільну книгу — роман «Добрі передвісники». Ця книга стала важливою частиною творчої біографії обох письменників і неймовірним подарунком для читачів. Роман згодом екранізували, а Ґейман часто згадував їхнє з Пратчеттом спілкування під час роботи над книгою
«Він вів себе блискучо дратівливо і водночас повчально. Террі міг зателефонувати мені і заявити: “Якщо ти зміниш ось це, то буде на 17 відсотків смішніше”. А потім він це змінював, і так воно й було»
Після того, як Террі Пратчетта у 2012 році не стало, Ґейман дуже важко переживав втрату друга. У численних інтерв’ю чи спогадах про Пратчетта він досі дуже тепло і щиро відгукується про їхнє спілкування. Про їхню довгу і плідну дружбу. Нілу постійно не вистачає Террі.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА ТА ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
Ця дружба — чи не найвідоміша в українські літературі. Вірна, тривала і щира.
Леся Українка захопилася Кобилянською після того, як прочитала її повість «Лореляй». Лесі тоді було двадцять, Ользі — двадцять вісім. Леся Українка першою почала писати Кобилянській листи, а згодом запросила в гості, і вони познайомилися особисто. Якби ця зустріч відбулась у наш час, то вони могли б називати одна одну соулмейтом. То був інший час із іншими термінами, але спорідненість душ — така ж. Письменниці багато розмовляли про літературу і долю жінки в цій літературі, обговорювали твори одна одної, ділилися життєвими історіями. Вони постійно листувались, і з часом листи ставали все відвертіші й ніжніші. Але завжди в них відчувалась відданість, взаємозахоплення і міцне почуття дружби.
« Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно одне від одного і якнайбільше помагати одне одному»
Подруги підтримували одна одну в найскладніших життєвих обставинах. Коли помер Сергій Мержинський, Леся знаходила втіху в листуваннях із Кобилянською. А коли Ольга мала проблеми в стосунках з Осипом Маковеєм, поради їй давала Леся Українка. Стосунки цих двох мисткинь є чудовим прикладом і справжньої жіночої дружби, і вірної дружби письменницької. До речі, у своїй новій книзі «Залізна вода» Мирослав Лаюк також розповідає про дружбу Лесі Українки з Ольгою Кобилянською.
ДЖОН ТОЛКІН І КЛАЙВ СТЕЙПЛЗ ЛЬЮЇС
А цій письменницькій дружбі завдячують мільйони читачів. Якби не знайомство Джона Толкіна і Клайва Стейплза Льюїса, світова література могла б не отримати найкращих творів цих двох авторів. Толкін і Льюїс познайомилися на зборах англійського факультету в Мертон-коледжі Оксфорду у 1926 році. Молодого Льюїса тоді кликали просто Джеком.
Чоловіки познайомилися, і між ними зав’язалась дуже міцна, інтелектуальна і творча дружба. Вони проводили багато вечорів, обговорюючи факультетські справи, літературу або скандинавську міфологію. Саме завдяки Толкіну і його бесідам із Льїсом той зрештою прийняв християнство. У 1931 році Льюїс написав іще одному своєму другові Артуру Грівзу:
«Я щойно перейшов від віри в Бога до більш визначеної віри в Христа — у християнство. Пояснити постараюся потім. Дуже важливу роль в цьому зіграла моя довга нічна розмова з Дайсоном і Толкіном»
Тільки уявіть: той самий Клайв Льюїс, який написав один із найпопулярніших в світі релігійних трактатів «Просто християнство», сам міг так ніколи й не стати християнином, якби не дружба з Джоном Толкіном! Тоді й «Хронік Нарнії», у яких Льюїс зашифрував найважливіші Євангельських події, теж могло ніколи не бути.
Джон також багато чим завдячує дружбі з Джеком. Саме Льюїс допоміг Толкіну повірити в свій письменницький талант і продовжувати працювати над фентезі-творами. Завдяки Клайву Льюїсу і його щирій дружбі з Толкіном ми зараз можемо читати легендарні книги «батька фентезі». А що сам Толкін згодом вплинув на творчість цілих поколінь фентезі-письменників, зокрема й Діани Вінн Джонс, яка була його студенткою, то плоди цієї письменницької дружби взагалі важко осягнути повністю.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно