0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Блоги

по:
В період з:
Автор
20 кадрів «Жизні». Цитати із книги Олега Сенцова
Проза Олега Сенцова дуже характерна і впізнавана. Він пише лаконічно і стисло. І сильно. Подекуди так, як може писати лише письменник-режисер. Не просто описує події – ставить кадри. Знає, на що варто зосередити увагу. Що потрібно зняти крупним планом.
 
У збірці оповідань «Жизня» Олег знімає «крупняком» своє дитинство. Фокусує на спогадах про сім’ю, дитячих роздумах про життя, на процесі дорослішання. Нижче пропоную вам декілька найбільш влучних цитат із книги Олега Сенцова. Двадцять кадрів із його «Жизні».
 
Про дитинство
 
«Найбільш пам’ятна картинка з дитинства, заплющую очі й досі її бачу: вулиця, сутінки, гра, запах картоплі та звук заставки – хочеться завмерти й прожити в цьому місці вічність – утім, мабуть, ця мить уже й так для мене вічність».
 
«У дитинстві ми все робимо бігцем, усе нам ніколи – ми поспішаємо, усюди треба встигнути. Енергії вистачає – часу немає. Усе здається нам дуже повільним, тягнеться надто довго».
 
«...діти чомусь не люблять доріг, вони завжди зрізують де заманеться, а якщо дорога пряма, то повзуть кущами».
 
«Хлопчикові, який скаче на одній нозі й наздоганяє дідуся-велосипедиста, геть байдуже, який вигляд це має збоку, – він поспішає, йому ніколи, його переповнює. Я не хочу бути повільним, не хочу нікуди не поспішати. Я ніколи не хочу думати про те, який вигляд маю збоку. Хочу, щоб мене переповнювало. Нехай дитинство й минуло, але я стрибатиму на одній нозі».
 
Про школу
 
«Сільські вчителі були доволі слабкі як викладачі, зате здебільшого добрі люди – лиха людина працювати в школу не піде».
 
«До школи я все-таки ходив не марно, вона мене дечому таки навчила. Не обчислювати трикутники – мені це ні до чого. Я навчився в ній ніколи не здаватися й не розмінюватися. Не здаватися. Не розмінюватися. А ще – зовсім не обов’язково прагнути бути як усі».
 
Про любов
 
«Трохи про особисте: більше десяти років живу з однією жінкою, одружений з нею ж. Двоє маленьких дітей від неї ж. Люблю всіх».
 
«У мене була бабуся, і я її не любив. Так буває».
 
«Дуже легко любити того, хто далеко, і важко – того, хто поряд. А ще – легко про це писати і важко щось змінити. Тепер».
 
Про дорослішання
 
«Дорослішання в житті людини – закінчення дитинства, початок зрілості, старості, та й інші, більш дрібні, вішки – відбуваються не за календарем, але й не плавно, а такими-ось сходинками: щось у людині накопичується, визріває, а потім щось стається – і людина перековується. День-два, тиждень, раз – і проскочив якусь позначку, раз – і щось клацнуло, і ти вже на наступній сходинці...».
 
«Головне, що було й мало бути головним, – це мама, це родина, це улюблені тварини, все живе, що тебе оточує, що несе це світло, яке освітлюватиме тебе зсередини завжди – що б не сталося після. Після. Після дитинства».
 
«Дитинство скінчилося, воно більше не живе в цьому місці. Місце лишилось те ж саме, і люди наче ті самі, але все стало інакшим».
 
«Після тієї больнічки я став трохи дорослішим, трохи іншим, практично попрощався з дитинством. Не знаю, що дужче вплинуло – чи то больовий шок, чи то совість (через те що вчасно не захистив того хлопчика), чи ота сотня білих паперових літачків. Не знаю, але щось усередині мене клацнуло».
 
Про смерть
 
«Так завжди буває. Між тим, коли тобі кажуть, що когось близького вже немає, і тим, коли ти це зрозумієш і відчуєш утрату, завжди минає певний час».
 
«Після другої лопати на очі навернулися сльози. Коли земля прикрила пса, кидати стало легше. Ніколи б не подумав, що ховати собаку буде важче, ніж батька».
 
«Я хочу, щоб мене спалили. У попіл...Щоб не лишилося. Нічого не лишилося. Тільки пам’ять. І справи. І друзі. І ви. І тоді я завжди буду з вами».
 
 
Про жизню
 
«Усе життя я хотів бути як всі, але в мене не виходило. Усе життя я був сам-один і якось збоку».
 
«Кажуть, лихих людей не буває, бувають тільки лихі вчинки. Це правда».
 
«А в пацанів із цим строго: якщо ти гівнюк, від тебе швидко відвертаються».
 
«Жизня пішла далі. Вона не скінчилася. Життя взагалі ніколи не закінчується, навіть коли з нього хтось відходить».
Вам може бути цікаво
Таке різне Різдво
Відкладена помста – як особиста релігія
Вірш дня. Остап Сливинський
Як нагодувати диктатора: таємниці кухарів найжорстокіших тиранів ХХ століття
Галина Вдовиченко і Фоззі – про вік, досвід і читачів
Презентація-дискусія «Мости замість стін. Що об’єднує українців?» у Львові
stary_lev Стежити
дописів читачів