10 питань Оксані Лущевській
Дронь Артур
15.09.2021
Ви уже знайомі з історією Семена Бондинка? Це юний герой книги «Сем, без проблем», яку написала Оксана Лущевська та проілюструвала Женя Олійник. Сем обожнює бальні танці, але батьки записують його на секцію рукопашного бою. От тоді й починаються в Сема проблеми… Але він не просто справляється з ними, а ще й робить це з гумором і наполегливістю!
Оксана Лущевська розповіла про цю нову книгу та її головного героя, а також про власне дитинство, творчість та ще купу всього цікавого в рубриці Старого Лева «Запитай у автора». А сьогодні пропонуємо вам прочитати відповіді на найцікавіші читацькі питання до письменниці!
***
Яка у вас улюблена книга дитинства і улюблена книга загалом?
Улюблена книга дитинства — це «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, тому що десь глибоко в душі і серці я відчувала, що є Томом. Дуже хотіла бути схожою на цього персонажа.
А загалом визначити одну улюблену зараз не можу. Але мені дуже подобається читати сучасних українських дитячих письменників. Я читаю дуже багато! Люблю книгу моєї подруги і колеги Валі Вздульської «Я — Кіліманджаро». Зверніть на неї увагу. Також люблю книжки Олі Купріян, Галі Ткачук, Саші Кочубей і дуже багатьох українських авторів.
Яка подія чи людина надихнула вас стати письменницею?
Якось, коли мала вже більше двадцяти років, я перечитувала казки. Читаючи їх, думала, як же цікаво було б написати власну казку. А перед цим я вже досліджувала як науковиця одну відому всім книгу — історію про Гаррі Поттера. Оце прочитання «Гаррі Поттера» і перечитування казок, відчуття того, як вони поєднуються разом, мене й надихнуло самій писати дитячі книги.
Чи переносите ви правдиві історії з вашого життя (можливо, змінюючи назви, імена або клички) у свої твори?
Так, однозначно. Я люблю писати правдиві історії. Ті, які відбуваються з нами насправді. Якщо ми візьмемо до уваги книжку «З води у воду», яка також вийшла у «Видавництві Старого Лева», то в ній є дівчинка Данка, яка живе в Тальному. Цю Дану я писала трішки з себе, трішки з Дани, яка насправді живе в Тальному, а трішки іще з кількох дівчат, з якими я спілкувалася і які мене надихали втілити певні риси у персонажку книги.
А в книжці «Сем, без проблем» є такий Сем, якому все ніби легко дається, і в якого наче й нема проблем, а наче їх дуже багато. На нього мене надихнув мій друг Діма. Він справді така людина, яку англійською називають «easy going» — безтурботна, усміхнена. Тож Сема я по суті запозичила із цього. Навіть мої собаки вписуються у книжки. А ще, мама з татом, і дуже багато людей, яких я знаю.
Як прийшла ідея створення книги «Сем, без проблем»? Чи важко було писати?
Ідея прийшла доволі легко, тому що протагоніст — головний персонаж цього тексту — списаний із мого чоловіка, який пів життя займався бальними танцями, ходив на рукопашку, і має цей такий легкий характер. Мені це дуже допомогло писати. Ідея створення прийшла, коли я почула, як він танцював та брав участь у змаганнях, і подумала: «Ох, я завжди хотіла так танцювати! Принаймні напишу про персонажа, який танцював».
Чи важко було писати? Так, важко. Я думаю, що писати завжди важко, правда? Та ще й ліньки. Але головна складність полягала в тому, що мені хотілося, аби книжка викликала ваші «хіхі-хаха», але почуття гумору у всіх доволі різне. Я думаю, що гумор — це такий доволі складний, великий компонент для книжки.
Яку цікаву та секретну рису характеру має Сем, про яку в книжці не розповідається?
Дуже цікаве запитання! Зважаючи на те, що у Сема є справжній протагоніст, то можу сказати, що цих риси є дві. Перша — це забудькуватість. Він забуває просто все! Не знаю, як той Сем ча-ча-ча не забув, коли танцював, чи різноманітні бальні кроки та правильні рухи.
А друга риса — це нерозуміння того, як тече час. Наприклад, Сем скаже: «Дайте мені 5 хвилин», мине вже і 5 хвилин, і 10, і 15, і навіть пів години, а він буде думати, що це досі ті 5 хвилин тривають!
Якби Сем мав акаунт в Instagram, про що були б його пости і фото?
Думаю, що Сем би постив про рукопашку. І про свого собаку. Не знаю, чи хотів би він постити про бальні танці, тому що йому подобається на них ходити, але постійно присутнє відчуття дискомфорту, що і на бальні танці він пішов через наполягання батьків, і на рукопашний бій…
Хоча, можливо, він би виставляв якісь прості та «безпроблемні» кроки і рухи з бальних танців. Хтозна. А, можливо, свої перемоги. А ще, він розважав би нас собакою Альпою… продовжте її довге ім’я, якщо ви читали книгу і вже знаєте його:)
Може, нам і чекати акаунту Сема в Instagram? Це було б цікаво, правда?
Тираж закінчився
Вкрай зіпсований настрій я покращую стрибками на батуті, крутінням хулахупа, вмиканням улюбленої музики і дуже швидким танцюванням під неї, прогулянками із собаками тощо. Також часто покращую настрій колажами. Я дуже люблю робити колажі! Хто слідкує за моїм профілем в Instagram, той знає, що це моє велике хобі. Я навіть уроки малювання беру для того, щоб розширювати це коло, бо воно справді тримає мій настрій в балансі. Це те, що завжди мені допомагає.
Є вірш із такими словами: «Якщо прокинувся вранці рано, то з’їж банана». От з’їсти банан або який-небудь смаколик чи сухофрукт — це також піднімає мені настрій.
Чи вибагливе ваше натхнення? Можливо, воно вимагає спеціального місця для створення нової історії, якоїсь музики або цілковитої тиші? Може, смаколиків поруч або квітів у вазі?
Я люблю тишу або дуже легку музику, коли пишу. Можу інколи писати у кав'ярні, але мені зазвичай заважають люди, які розмовляють і сміються. Це не сприяє написанню текстів.
У мене також є традиція, яка пов’язана не з писанням, а із зустрічати з читачам. Для того, щоб мати кращий настрій, я можу ввімкнути музику Alyona Alyona, гурту KALUSH або щось американське і потанцювати хвилин 5. Інколи це сприяє також і писанню.
Смаколики зазвичай не допомагають. У такому разі я радше буду тільки їсти замість того, щоб писати. Але може бути кава або чай. Трішки банально, але це справді допомагає.
Чому саме собаки для вас виявилися «акунамататішими» за інших братів наших менших?
Тому що я маю двох собак. Вони «акунамататіші», тому що в них життя без проблем. Особливо в моєї молодшої собаки Піпи, яка любить лапами доверху лежати під сонцем. От дивишся на неї і думаєш: «Ніби Сем, без проблем».
Насправді котів я теж люблю. Вони незалежні й горді. А також люблю папужок. Я писала про них усіх, вписувала у книги справді багато тварин. Але саме зараз мої собаки Піпа і Софа відіграють дуже велику роль в моєму житті. Вони практично створюють мій режим дня. Потрібно вивести собаку вранці, погуляти з нею, потім знову погуляти в обід… Усе навколо собак відбувається. Якщо хочу пописати рукопис, то навіть це інколи треба узгодити з ними, щоб не заважали 
Опишіть себе один словом.
Хмм… Наполеглива? Так, це про мене.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно