Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Шиманська Анна
10 фактів про Фоззі
Спілкування авторів зі своїми шанувальниками розкриває так багато цікавого про них. Адже запитання читачів бувають дуже несподіваними. Втім, як і відповіді на них. У цьому ми переконалися під час розмови Олександра Фоззі Сидоренка – музиканта гурту «ТНМК», журналіста, автора книг «Гупало Василь» та «Червоні хащі» – з його шанувальниками у проєкті «Запитай у автора». Як Фоззі падав зі сцени? Які книги Стівена Кінґа радить до прочитання? Про що мріяв у дитинстві та чи здійснились його мрії? Як з’явились ідеї книг «Гупало Василь» та «Червоні хащі»? Цікаво? Тоді ще більше цікавих фактів – у нашому матеріалі.

Про дитячі мрії

Моя найбільша дитяча мрія була грати у футбол за київське «Динамо». У 80-х роках минулого століття – це була нереальна мрія. Мені здається, в космос було легше полетіти, ніж грати у футбол в київському «Динамо». Але я однаково мріяв. І через багато років ветеранам київського «Динамо» не вистачило одного гравця для гри. Мені зателефонував Віктор Євгенович Леоненко, з яким ми тоді разом вели телевізійну програму «Третій тайм», і сказав в притаманному йому стилі «Слиш, инвалид, нам тут одного не хватает». І я поїхав в якесь містечко Київської області, навіть не пам'ятаю яке, і грав у футбол у формі київського «Динамо». Цілий тайм, якщо не помиляюсь. Нічого не забив. Таким чином можна вважати, що найбільша дитяча мрія в певний спосіб здійснилася.

Червоні хащі обкладинка
Тираж закінчився
Кумедні випадки під час виступу

Загалом вся історія гурту «ТНМК» – це суцільний кумедний випадок, який триває за різними підрахунками від 23 до 30 років…
 
Два випадки пов’язані з виступами у Сумах. У мене на ногах є два сумські шрами – на різних колінах. Спочатку наш гітарист в турі переможців Червоної Рути-1997 (тур відбувався наступного року – 1998) вирішив, що буде непогано, якщо він мене скине в Театрі Щєпкіна зі сцени в люди. Тож він розігнався і влупився у мене ззаду. Я, відчувши це, лівим коліном намагався зачепитися за рамку, яка обмежує сцену, і розбивши ногою скло, розсік собі коліно. Оскільки в турі ми постійно виступали, воно довго не загоювалось. Отже, мав один шрам.
 
А другий випадок теж був в Сумах, тільки на площі – це був тур за референдум. Навіть маю таке фото, де стоїть Леонід Кучма, аплодує, і поряд трохи скривавлений я. Тоді я просто провалився під сцену. Сцена була на висоті 2-3 метри, під нею стояли і курили кілька робітників компанії, що її монтували. Мабуть в нагороду за те, що вони її погано зібрали, на них згори впав я. Прямо на голову. Врешті, мене таки підняли на сцену знову, тому я й на фото виявився зі скривленим виразом обличчя.

Про процес писання та перші спроби пера

Професійний літератор – це той, хто може собі дозволити жити з літератури. Так, я пишу. Але для мене це хобі. А музика останні 30 років на першому місці. Музика мені подобається більше. Тому що в піснях вища ціна слова, мені так здається.

Перші проби пера були давно. Це була журналістика. Я три роки писав гороскопи в «Теленеделю». Перші свої твори якось не дуже пам'ятаю. Мені було цікавіше писати пісні.
 

Якось я довго гуляв з собакою, років 12 тому. І придумав сюжет. Це було точно перед Новим Роком: ми з родиною поїхали в гіпермаркет, там були скажені черги напередодні свята, і тоді мені треба було чимось зайнятися в тій черзі. Поки стояв – накидав сценарний план. Потім доробив і вийшла книжка «Ели воду из-под крана» – перші оповідання, такі харківсько-локальні. З тих пір я кілька разів зупинявся з цим хобі. Я люблю коли книжки настоюються десь рік, щоб потім щось можна було змінити. Не поспішаю. Зазвичай я починаю писати книгу 1 січня. Так випадає, що лютий-березень у концертній діяльності більш-менш порожній. І у мене зазвичай є час. Фінально я люблю вичитувати текст 31 грудня. Цього року я дуже швидко вклався – менше 3 місяців. Мова йде про драфт. Переписувати, чистити – це вже більше часу. Але загалом мені подобається річний цикл: 1 січня почав, 31 грудня закінчив. І ставиш собі галочку за рік в щоденнику.

Про книгу «Червоні хащі» та страх старості

Всі бояться старості. Всі бояться смерті. Страх – це головне, що керує людством. У книжці я описував, що лежав у лікарні після травми колін. Лежачи сам у палаті, намагався по телевізору з поганим сигналом дивитися футбол, грали «Шахтар» з «Ромою». І на звуки трансляції заїхав дідусь на інвалідному возику. Він їхав повз мою палату, почув звуки футболу і вирішив заїхати до мене. Був такий похмурий, я йому пропонував печиво і сік, а він відмовлявся. Розповідав, що він з будинку для літніх людей, але особливо говорити зі мною не хотів. У мене боліли ноги, футбол закінчився, дідусь поїхав, а голові ж не накажеш спати. Я лежав і думав, а десь під ранок написав у щоденнику план книги. Виникла ідея про будинку пристарілих і його мешканців, один з яких доводить всіх до сказу очікуванням Чемпіонату світу з футболу. Я взагалі проти депресивної літератури, депресивної музики і депресивної української культури, якою вона здебільшого є, так історично склалося. Я розумію, що мало хто почне читати книжку про будинок пристарілих, але у мене з’явилась ідея і я можу собі дозволити просто її дописати та заспокоїтися.
 
Про книги дитинства

Улюблена книга дитинства – про Карлсона. Радянський мультфільм яскравий, гарно озвучений, але це лише малесенька частина з книжки. Я постійно згадую фрази з неї…

Про художнє оформлення книг

Я не вибираю художнє оформлення. Коли виходила перша книжка «Ели воду из-под крана», я хотів запропонувати створити його нашому дизайнеру, який робив нам обкладинки альбомів. Але мені пояснили, що гонорар, який ми платили дизайнеру за обкладинку альбому, вдвічі перевищує мій гонорар як автора книги. І у видавництв є свої дизайнери, які роблять якісні обкладинки. Я майже на всі казав «Окей», тому що мені просто подобається той факт, що вони будуть. Я ж не є фахівцем з книжкових обкладинок і з візуалізації в цілому.
 
Гупало Василь. П’ять з половиною пригод обкладинка
Тираж закінчився
Про улюблених авторів, книги та фільми

Зараз я читаю останній твір Стівена Кінґа «Інститут». І ще слухаю Сапковського. А серед улюблених письменників – Фазіль Іскандер, дуже люблю Данелію як режисера й письменника, його автобіографії завжди мені підіймають настрій. О. Генрі треба перечитати, думаю під час карантину він буде підіймати настрій і дарувати приємні враження. Дуже люблю «Серця в Атлантиді» Стівена Кінґа, від неї завжди отримував великий кайф. Улюблений фільм – «Велика Риба» Тіма Бертона.

Про створення героїв

Звичайно, я списую героїв з реального життя. Скільки можна вигадувати людей? Я люблю яскравих персонажів. Якщо я підбираю чоловічого героя, просто пригадую якогось персонажа зі школи, якого пам'ятаю й досі. Це є ознакою того, що він достатньо яскравий. Хоча щось доводиться і вигадувати. 

Є ідеї, які підходять до пісні, а є – які підходять до книжки. Ось наприклад, Гупало Василь. Спочатку була ідея пісні. Коли робили кліп, Сашко Даниленко розробив цей світ, а я вже описав його як міг.

Про найскладніше в роботі над книгою

Найцікавіше – це придумувати. І коли у тебе вже є сценарний план і ти сідаєш 1 січня писати – це ще прикольно. А от 2 січня, коли ти розумієш, скільки всього попереду, вже починаються труднощі, адже писанню щодня треба приділяти час. Але я не сиджу і не пишу по 8 годин. Мені вистачає 2 годин щодня. Якби було зовсім нудно й важко – я б не писав.

Про продовження книги «Гупало Василь»
 
Ідеї є, бачення, що відбувається з героями, теж є. Мабуть треба спробувати інший формат. Продовження, можливо, й буде, бо історія незакінчена, але коли і в якому вигляді – я не знаю.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage