Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Шиманська Анна
10 фактів про Андрія Бачинського
Нещодавно український письменник Андрій Бачинський, автор популярних пригодницьких книжок «Детективи з Артеку», «Ватага веселих волоцюг», «З Ейнштейном у рюкзаку» та «140 децибелів тиші» спілкувався зі своїми читачами у онлайн-проєкті «Запитай у автора». Відео розмова доступна на наших сторінках у мережі Фейсбук та Інстаграм. Ми ж підготували для вас кілька цікавих історій від автора про роботу над книгами, своє дитинство, мандри, творчі плани. Багато цікавих та несподіваних фактів вам гарантовано :)
 
Про писання історій та героїв
 
Коли пишу, я мимоволі перебуваю у своїх історіях. Мозок працює таким чином, що ти живеш у тому світі. Якщо ти описуєш зиму – тобі може бути холодно, якщо літо – може бути спекотно. Більшість моїх історій базується на якихось справжніх переживаннях, подорожах, пригодах, які я чи мої друзі та близькі десь переживали. Звичайно, вони довигадані, але в більшості з них я опинявся. Можливо, якби я писав фантастичні твори, мені дійсно хотілося би втілити якісь дитячі мрії і потрапити на інші планети чи на інші материки, де я ще не був. Можливо тому письменники вигадують і пишуть свої історії, реалізуючи те, що не завжди вдається зробити в житті. Думаю, будь-хто з письменників хотів би насправді опинитися в тих історіях, які він пише.
 
Про книгу «Детективи з Артеку»
 
Коли я писав свої перші дві книги – «Неймовірні пригоди Остапа і Дарини» і «Канікули Остапа і Дарини» – прототипами були мої старші діти Остап і Дарина. В цих історіях описувались пригоди, які умовно пережили двоє дітей-близнят, подорожуючи замками України, в Криму і в Карпатах. Це такі місця, де ми дійсно часто бували, і у нас дійсно там часом траплялись різні пригоди. Але оскільки у мене є ще молодша донька Олена, вона часто ображалася, що немає історії про неї. І тому мені треба було вигадати ще одну історію, де б головною героїнею була саме вона. Згадуючи чудовий досвід свого дитинства, коли я був у таборі «Артек», який ще колись знаходився у Криму, я згадав багато своїх пригод і вирішив помістити її як головну героїню у ці пригоди в «Артеку». Таким чином з'явилась повість «Детективи в Артеку», але вона не була логічно завершена. Вона закінчувалась трьома крапками. Пригоди мали продовжитися у Львові та інших місцях. Але справа в тому, що книжка вийшла у 2014 році, коли сталося захоплення Криму і табір «Артек» перестав існувати як український табір. Я не знав чи зможу написати продовження-завершення цієї історії. Воно виглядало мені нелогічним, бо один із героїв цієї історії жив у Луганській області, у місті Ровеньки, а це місто, яке одним з перших відкололося під час російської агресії і стало частиною Луганської республіки. Я не знав як мені обійтися без цього героя, як писати далі продовження. Тому я думав, що ця історія так і залишиться незакритою, з трьома крапками. Але читачі постійно запитували мене: що далі, чим закінчується ця історія, як вона розвивається. У якийсь момент я зрозумів, що мушу її дописати. Зрештою, це неправильно по відношенню до читачів: зацікавити їх, а потім до кінця не розповісти історію. Тому я дописав другий том, який називається «Детективи з Артеку. Таємниця Кам’яних Могил», де події звичайно відбуваються не в Криму, а частково в Карпатах, у Львові і на Сході України – у Запорізькій та Донецькій областях, де є чудовий археологічний регіон, який називається «Кам’яні Могили» і власне там відбуваються основні події. Ця історія є завершеною. Я не уявляю, яке там могло би бути продовження, тому його не буде.
 
Про книгу «З Ейнштейном у рюкзаку»
 
У мене давно було бажання створити серію художніх, дитячих, підліткових книжок, які базувалися б на вивченні якогось з предметів, які викладають у середній школі. Коли я вчився у школі, фізика була предметом трохи романтичним. Тоді героями були космонавти, конструктори літаків, люди, які вигадували і конструювали якісь нові неймовірні прилади. І мені самому хотілося бути конструктором чи працювати в космічній галузі. І я розумів, що цей предмет є дуже цікавим. Але зараз він не є таким популярним серед дітей, як був у 1980-1990-ті роки. Замислюючись над тим, як зробити цей предмет цікавішим, я почав писати цю художню історію, в яку вкраплював якісь історії з нахилом до науки. Багато законів і явищ хотілося би пояснити, розписати і вклинити в ту історію, але я вже просто не знав як завернути сюжет, щоб і про них щось написати. Звичайно, цю книгу не можна використовувати як альтернативний підручник, а лише як цікаву розвагу і допомогу у вивченні, оскільки там є текстові блоки з формулами, поясненнями, теорією.
 
Про нову книгу «Трикутник Зевса»
 
Я побачив, що книжка «З Ейнштейном у рюкзаку» користується популярністю, тож наважився писати на  цю ж тему. Наступна історія буде про геометрію. Вона вже написана і я сподіваюсь, що скоро вона вийде. Книга називатиметься «Трикутник Зевса». Вона теж буде цікава, але чимось складніша, тому що події там відбуватимуться у період Античної Греції, оскільки більшість геометричних законів було відкрито вченими саме з античної Греції. Тому головного героя мені довелося відправити у час, коли жили Архімед, Піфагор, Фалес та інші видатні вчені. У цій історії буде багато пригод, багато міфів і легенд Стародавньої Греції, а також багато зустрічей з грецькими математиками.
 
Про книгу «140 децибелів тиші»
 
Більшість письменників у своїх головних героїв вкладають трішечки себе. Події, які стаються в «140 децибелах тиші» мені знайомі. Я мав багато знайомих в м. Калуш, де я народився і виріс, які вчилися в інтернаті для слабочуючих дітей. Тому ці історії, які я передаю, їхні повадки, їхня поведінка, розмови – це справді те, що я бачив, чув і знаю.
 
Про те, як став письменником
 
Я був впевнений, що буду фізиком, конструктором чи технологом, але аж ніяк не письменником. Я закінчував Львівську політехніку, певний час працював на різних підприємствах. Але коли у мене народилися діти, і коли вони трішки підросли, мені хотілося для них вигадувати різні історії, щось їм розповідати. Не тільки казки читати, а щось таке, щоб їх зацікавити, щоб вони самі були учасниками тих історій. Одного разу, подорожуючи замками навколо Львова, в Олеському замку, дітям тоді було 5-6 років, нам трапилась така екскурсія, яка їм була нецікава. Тому я на ходу історії від екскурсовода доповнював якимись байками про принцес та принців. І їм стало цікаво. А ввечері перед сном вони примусили мене розповісти їм ту історію до кінця – чим це все завершилось. Через кілька днів прийшли в гості їхні друзі і вони попросили мене, щоб я ще раз розказав це. Мені довелося цю історію знову згадувати, щось ще довигадувати. І я зрозумів, що цю історію мені доведеться переповідати ще не раз, тому я її записав. Потім поредагував і вона стала повістю. У 2009 році я наткнувся на оголошення, що одне київське видавництво оголошує конкурс на кращу дитячу пригодницьку повість. Не знаю, що мене штовхнуло надіслати їм цю повість, але через кілька місяців мені подзвонили і сказали, що я зайняв якесь місце. Виявилось, що я переміг у номінації читацьких симпатій. На нагородженні до мене підійшла головна редакторка Діана Клочко і наполягла, що у мене цікаві історії, досить динамічні і сучасним підліткам такого бракує. Тоді я вирішив, що якщо у мене виходить – треба писати.
 
Про читання у дитинстві та улюблені книги
 
У дитинстві я читав дуже багато, у нас була велика бібліотека. Наприкінці 1970 – початку 1980-х років на телебаченні було тільки два канали, дитячих програм практично не було. Тому для дітей, щоб розважатись, окрім як на вулиці, були тільки книжки. І я читав дуже багато. Завдяки тому що моя мама була викладачем мови та літератури, вона мала знайомих практично у всіх бібліотеках, тому ми часто ходили в бібліотеки та брали книги і для дітей, і для дорослих. Я читав усе, мені це страшенно подобалось. Я не знаю чи був хоча б один день в моєму дитинстві і підлітковому віці, коли б я не читав. Звичайно, були улюблені книги та автори. Це безумовно, Артур Конан Дойл, Александр Дюма і Жуль Верн. Це такі три кити, на яких я виростав, які потім навіть вплинули на те, як я пишу, як мені хочеться розповідати про пригоди. Звичайно, я любив і всю світову класику для підлітків – романи про індіанців Фенімора Купера, а також Робінзона Крузо. Ці всі книги вплинули на моє бажання писати.
 
Про мотивацію дітей до читання
 
У моєму дитинстві діти не мали багато розваг, окрім книг. Тому читали багато. Я розумію, що зараз, маючи інтернет, планшети, телефони, доступ до сотень телевізійних каналів, дуже важко спокусити дитину читанням. Насправді читання є дуже важливим не тільки для отримання інформації, а для того, щоб навчити мозок мислити і мислити образно. Коли по телевізору чи у фільмі нам подають інформацію, ми її бачимо як готову картинку, мозок її просто сприймає, перетравлює і все. Коли ми читаємо книгу, мозок бачить не картинку, а програмний код, складений з літер у слова, речення. Цей код мозок перетворює у зорову картинку, таким чином він розвивається значно глибше, значно більше і виховує уяву, виховує значно ширше бачення. Картинку з тексту можна уявляти по-різному, а не тільки так, як її подають в книгах. Дитині цього не поясниш, але треба зробити все можливе, щоб дитина читала, а ще треба знайти якусь книгу, яка відповідала би тим інтересам, які відчуває дитина зараз.
 
Про письменницьку помсту
 
Усі свої персонажі я намагаюсь створювати на основі існуючих людей: чи тих, хто жив раніше, чи тих, хто живе зараз. Як правило, це змішані персонажі. У повісті «140 децибелів тиші» я дійсно написав негативного героя з існуючого чоловіка, з яким у мене було кілька досить неприємних ситуацій і який за своїми вчинками був мені навіть у чомусь огидний. Дуже хотілося показати його повністю таким, яким він був у житті, використавши навіть його прізвище, ім'я та по-батькові, зобразивши навіть візуально точно так як він виглядає: і за мовою, і за вчинками. Це була свого роду моя маленька помста йому. Можливо, це не зовсім правильно з точки зору етики, але мені хотілося цього. Насправді він вийшов дуже яскравий, навіть редактори казали, що цей персонаж дуже гарно прописаний. Більше я такого не робив. Зрештою, у мене не дуже часто негативні герої потрапляють у повісті. Сподіваюся, що більше мені не доведеться користуватися таким службовим становищем і виписувати негатив. Але дійсно, у мене був такий досвід.
 
Про подорожі
 
Я багато подорожую за кордоном і міг би описати якісь пригоди там. Але чомусь мені не хочеться писати про закордон. В нас в Україні стільки багато красивих місць, які варті опису, варті того, щоб їх відвідати. Якщо говорити про подорож, яка мені найбільше запам'яталася – це одна закордонна мандрівка. Я був у багатьох країнах, і в більшості європейських столиць, які дуже красиві. Але вони відомі для нас – всі ми знаємо чого очікувати коли їдемо в Париж чи Амстердам. Тому набагато цікавіше відвідувати якісь незнайомі маленькі містечка, які зберегли свій настрій, які дуже красиві, неймовірно атмосферні, де можна побачити щось таке, чого не побачиш у великих містах, заполонених туристами. А в цих містечках збережені своя автентика, свої традиції. Наприклад, коли я вперше поїхав у Австрію, то маленьке містечко Вельс у Верхній Австрії мене вразило більше, ніж Відень. Тому що від Відня я знав що очікувати, але не знав, що таке маленьке містечко може бути таким красивим та доглянутим.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage