Життя як по нотах: спробуй зіграти і жодного разу не схибити
Дудник Владислава
03.04.2021
Наше життя схоже на неповторну, унікальну мелодію, яка постійно змінює своє звучання: ось вона жвава та ритмічна, піднесена та енергійна, а тут уповільнюється, з’являються меланхолійні, печальні ноти та акорди. Життя – це постійний рух і зміни, найперше – зміни внутрішні, і книга Кетіля Бйорнстада «До музики» дає читачу змогу у цьому переконатися. Життя і музика – константи, які у цій історії нерозривно переплетені. Вони звучать. І звучать синхронно.
«Найважливіше – ніколи не бути байдужим. Навіть якщо просто вправляєшся, треба грати так, ніби кожний пасаж, кожний акорд – останній у твоєму житті».
Змагання із самим собою
Ця історія дає нам змогу зазирнути за лаштунки життя молодих музикантів: амбітних, подекуди самовпевнених, яскравих. Вони горять музикою, живуть музикою, не мислять себе без неї. І читач закохується у музику разом із цими зухвальцями.
«Нам по шістнадцять. Музика думає за нас. Вона промовляє для нас…. Нам поки що затишно в ній».
У центрі сцени, під світлом софітів ми бачимо головного героя цієї історії – 16-річного Акселя Віндінґа. Розгублений, самотній хлопчисько, із сердечною раною, яку нікому не до снаги вилікувати.
Попри свій юний вік, він вже зазнав у житті чимало болю. Його родина через трагічний випадок розсипається на друзки. Лишаються сумні, душевно зламані люди, які не можуть дати одне одному ні крихти розуміння, любові, турботи. Сестра Катріне, батько Ялмар, Аксель – у моральному, душевному сенсі вони знаходяться на відстані тисяч кілометрів.
«Двоє добрих, розгублених від відчаю людей, які сподівалися знайти кохання у шлюбі, однак не змогли вжитися під одним дахом. Та ще двоє нервових дітей, позбавлених уміння радіти, навіть якщо їм радісно. Ось така родина Віндінґів. Я згадую своє дитинство як вічний страх і тривогу, які закоренилися в моїх нервах, мов хронічна хвороба; як біль від думки, яким же коротким і бурхливим є наше життя; слабкі, бо не здатні жити щасливо, завжди боїмося, аби щось жахливе його не перекреслило».
Пустка у душі юного Акселя, здається, ніколи і нічим не заповниться. Єдиний сенс існування юнак бачить в музиці. Вона є тим, що тримає його на плаву, не дає захлинутися від болю і туги. Але бути молодим піаністом – ще те випробування. Музичний світ не такий лагідний та поступливий, як може здатися. Постійні вправляння та репетиції попри біль та втому; шалена конкуренція, адже навколо тебе стільки таких же талановитих, амбітних та нестримно юних, як і ти. Вони не втратять свого шансу. А ще викладачі, які часто бачать у тобі не особистість, а тільки засіб для досягнення власних цілей, спосіб повернення колишньої величі, квиток для подорожі у минуле, де вони теж молоді та завзяті, ще сповнені енергії та сподівань.
Крім того, Аксель щодня переборює сумніви у собі та власних силах: чи зможе він? Чи взагалі на щось здатен? Чи не підведе юнак ту, якій обіцяв перемогти у музичному конкурсі?
«Коли я вправляюся, уже сама гра надає сенсу моєму життю. Я можу усамітнюватися у музиці, з головою поринути в нюанси, молотити пальцями по клавішах, зганяючи на них свою лють, або виплакатися, граючи Шопена».
Кохати вперше
З часом у душі Акселя зароджується почуття, яке окрилює його, підносить до небес і, водночас, робить найнещаснішою людиною на світі. Це – кохання до мініатюрної, легкої, мов пір’їнка, Ані Скууґ. Дівчина не поспішає відповідати Акселю взаємністю, а згодом виявляється, що Аня – його головна суперниця на музичному конкурсі. Дівчина просто вражає усіх своїм внутрішнім вогнем, своєю пристрастю до музики. Вона, без сумніву – переможниця. Чи можна кохати свого конкурента, який знищив усі твої мрії та сподівання? – страждає від сумнівів Аксель. І знаходить втіху у безвідмовній Марґрете Ірене.
У житті Акселя буде багато жінок. Молодий, талановитий, загадковий – юнак приваблює своїм внутрішнім сяйвом дівчат і досвідчених, зрілих пані. Всесвітньо відома піаністка Сельма Люнґе, мама Ані Маріанне Скууґ – теж потрапляють під чари Акселя. Чи можна любити Аню, а жадати інших? – для юнака багато запитань залишаються без відповіді.
«Я мушу вибратися із цієї сутіні. Мушу повернутися у світ. У світло. Десь там живе людина з палким серцем і твердою волею. Так, я мушу знайти цю людину. Бо вона – це я».
Музика як сенс життя
Протягом історії юнак пробирається через терни життя й інколи не зрозуміло: Аксель бореться чи просто пливе за течією? Але хай де би він був і щоб робив, повсюди Акселя супроводжує музика…
«Бо там, де музика, там життя, там воно відчутніше, ніж у будь-якому іншому місці».
«Революційний етюд» Шопена, «Місячне сяйво» Дебюссі, «опус 109» Бетховена лунають зі сторінок книги, і ти вбираєш у себе цю музику, намагаючись краще зрозуміти внутрішній світ персонажів, проникнути у їхні думки, усвідомити їхні почуття, вибори і вчинки.
Аксель потрапить у «Товариство молодих піаністів», де, попри атмосферу конкуренції та неймовірні заздрощі, юнак знайде тих, кого зможе назвати друзями. Сильна та смілива Ребекка, самовпевнена Марґрете Ірене, щирий Фердинанд, відсторонена та загадкова Аня – кожен із них шукає власні орієнтири у цьому світі, уміння передавати свої почуття через музику. Кожен хоче жити, грати, горіти, кохати на шаленій швидкості. Отримати усе й відразу. Але чи можливо це?
«Немає нічого ненормального, коли йдеться про класичну музику, любий Акселю. Музика – арена для душевнохворих і геніїв».
Ця книга – історія дорослішання молодого музиканта: усвідомлення свого життєвого призначення, юнацького кохання, перших втрат, перших доленосних виборів. Ця історія про тих, хто живуть музикою. І для них немає нічого важливішого.
«Думай про те, що ти хотів би сказати людині, яка для тебе важлива, без якої ти не можеш жити. Серед публіки завжди є така людина. А ще думай: це я востаннє гратиму на роялі, востаннє чутиму музику. Ти повинен віддавати музиці все, і хай не ослабнуть твої почуття; будь щедрим навіть у стриманості…»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно