Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Марчак Наталія
Жульєт, яка живе у реальності
Random
Життя — метро. А ми в ньому постійно виходимо на тій же станції. Робимо ті ж помилки. Помічаємо тих же пасажирів. Пам’ятаємо запахи підземних переходів і обличчя безхатьків. Наше життя — лише один з елементів життя міста, невгамовного механізму людей, бажань, крамниць, грошей, успіхів і… книг. Тих книг, які перехожі продають, читають, викидають і цінують. Книги усілякі: з найрізноманітнішими передмовами та епілогами, зі стражданнями та радостями авторів, із реальними та вигаданими персонажами, із доленосними текстами. Власне, про доленосні тексти вам краще розповість француженка Крістін Фере-Флері книгою «Дівчина, яка читала у метро».
 
Дівчина, яка читала у метро обкладинка
Тираж закінчився
Париж. Метро. Пасажири. Книги. І ніщо з того не було випадковим для Жульєт — не надто життєрадісної чи везучої дівчини з майже триметровим блідо-блакитним шарфом. Її життя, точніше, існування, було неабияк одноманітним: один і той же павук у ванні, однакові сніданки, час виходу з дому, десять станцій метро, один пішохідний перехід і ось воно — робоче місце з полицями, вщент закладеними папками неприємного кольору.
 
Одного з таких сірих ранків Жульєт відчула нову потребу — дійти до офісу іншою дорогою, на десять хвилин довшою, ніж зазвичай. Чи пішла б вона туди ще раз, знаючи, як зміниться її існування? Так.
 
Коли стосунки не вдаються, дружба зникає, а павуки у ванній кімнаті все з’являються і з’являються, то єдине правильне рішення — ще більше читати і продовжувати ходити на виставки старих книг, скупляючи їх до останньої. Принаймні так вважала Жульєт. Книги для неї — щось неймовірно прекрасне й історичне, особливо, якщо вживані, якщо можна було знайти на сторінках засохлі сльози або ж травинку м’яти, яка колись, вочевидь, була закладкою. Та, як виявилось, самі ж книги також бувають закладками. Наприклад, для величезної важкої брами, яка здатна впустити до окремого спокійного світу в самому серці Парижа, посеред величезної кількості шуму.
 
Жульєт не така, якою ви захочете її бачити.  Вона не знаходитиме кохання, не відновлюватиме стосунків з подругою і продовжуватиме ходити на нудну роботу (принаймні деякий час, а, може, й завжди). Ви подумаєте: «Та це ж твій шанс, дівчисько!». Але вона вас, звісно, не почує, бо її історія уже написана. А чи написана ваша?
 
 
Дівчина у в’язаному шарфі — реалістичний образ, який авторка перемістила на сторінки. Здебільшого літературні історії намагаються вас захопити пригодами і приголомшливими вчинками, дивами, які кардинально змінюють приречені життя героїв. Із Жульєт усе не так, бо реалістична не лише вона, а уся її історія. Адже інколи ми теж ладні розплакатись від новини про незнайому людину й розповісти усі проблеми чоловікові у зеленому капелюсі. Ми не справляємось зі своїми обов’язками, бажаннями, з приземленими фізичними справами, наприклад, посортувати  справді безмежну кількість книг та витерти таку ж кількість пилу. Жульєт не могла просто покинути усе і поїхати в щасливе життя, бо вона — не головна героїня романтичної історії, де не потрібно відповідати за слабших, сплачувати комунальні послуги, одягатись та їсти.
 
Жульєт частково у кожній і навіть кожному з нас. Йде мова про пошук власної місії. Втілюючи її, людина поступово перетворюється на щасливу. Та це не означає, що фінансове положення береться нізвідки і жовтенький автомобіль працює від сонячної батареї.
 
Жульєт — це лише народження, адже її подорож лише розпочалась. Закінчити її історію словами «житиме довго і щасливо» не вдасться, бо ця дівчина — значно більше, аніж та, що просто їздила в метро і змінила його на авто.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage