Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Земля пам’ятає
Random
«... життя Митниці... змінювалося тоді,
коли в селище заходила, наче далека
родичка, чергова війна. Поки та родичка
роздивлялася, що та де, митницькі
жили за своїм пшеничним календарем:
орали, сіяли, жнивували... »
 
Новий роман Василя Махна «Вічний календар» — своєрідний український літопис, масштабна родинна сага, в якій поєднуються, переплітаються, співіснують і антагонізують історії кількох українських сімей від ХVII століття до наших днів.
 
Людмила Олійник
 
За сюжетом, чутлива до війн, пошестей, до зазіхань сусідів, українська земля зберегла у своїй пам’яті безліч поколінь. Змінюється влада, розформовуються могутні держави, а території, що споконвіків потрапляли від одного правителя до іншого, розкинулись під невблаганним небом та відсторонено спостерігають за колесом історії. Народження, життя та смерть її жителів всоталися у підкірку світобудови, незалежно від того, чи збереглися письмові свідчення про існування фамілій, які давно розчинилися у часовому вирі.
 
У масштабній родинній сазі Василя Махна «Вічний календар» плетиво людських доль та емоцій зосереджується на землях Галичини та охоплює життя декількох поколінь, починаючи з 1666 року та до нашого часу. Автор звертається до української провінції, описуючи розмірений дух старих Язловця та Чорткова, а також територій, названих Митницею. Три часові періоди відображені у трьох частинах.
 
Спокійне життя селян, які доглядають господарку та слідкують за морґами, кожного разу порушують як не поляки, то турки, живуть поміж українців вірмени та єврейський народ, а пізніше – росіяни. І кожен молиться своєму Богові. Одне з найстаріших поселень Галичини, зараз виснажений війнами Язловець повільно занепадає.
 
Час торкається Вірменської брами та Язловецького замку, руйнує людські обійстя й мости, незмінною залишається лише річка Джуринка та сім пагорбів, що оточують селище.
 
Образ саламандри пронизує першу частину книги та невидимо слідує за читачем до останньої. Найбагатший у свій час язловецький купець Минас Сиринович вірив, що саламандри здатні погасити неконтрольований вогонь – варто лиш кинути їх у полум’я. Саме тому носив їх у колбі до свого останнього подиху та впустив у провалля перед смертю.
 
Саламандрова земля з тих пір страждала від вогню незліченну кількість разів, проте завжди відбудовувалась, поставала з диму та попелу. Напевно, саме Минасові ящірки не дозволяли територіям Язлівця занепасти.
 
 
Митниця (прототип Базару) досі пам’ятає боярський рід Баревичів-митників, одну із найдавніших фамілій, яка заселяла язловецькі широти. Пам’ятає і шляхетський рід Волянських, які ворогували з Баревичами, від чого були  проклятими, тому рід змілів та виснажився. Кожен нащадок, який шукав будь-якої згадки про свою далеку язловецьку родину, приїжджав сюди у пошуках минулого. Деякі питання так і залишилися без відповіді.
 
Описи трагічної людської долі розвиваються на широкому історичному тлі. Розповідь нелінійна. За словами автора, «це перетікання часів і просторів». Книга «Вічний календар» повертає нас до першовитоків української культури та духовності, це спроба застати її самобутність. Спостереження за дідами та їх праправнуками, зародження, вплив та зміни у тих чи інших традиціях, сільські трагедії, свята та ритуали – все це змальовує землі, знайомі багатьом з дитинства.
 
«Вічний календар» дає зрозуміти, що історія циклічна, тому нам залишається навчатися у наших предків та хоча б час від часу згадувати про місця, з яких ми родом.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage