Земля пам’ятає
25.09.2019
«... життя Митниці... змінювалося тоді,
коли в селище заходила, наче далека
родичка, чергова війна. Поки та родичка
роздивлялася, що та де, митницькі
жили за своїм пшеничним календарем:
орали, сіяли, жнивували... »
Новий роман Василя Махна «Вічний календар» — своєрідний український літопис, масштабна родинна сага, в якій поєднуються, переплітаються, співіснують і антагонізують історії кількох українських сімей від ХVII століття до наших днів.
Людмила Олійник
За сюжетом, чутлива до війн, пошестей, до зазіхань сусідів, українська земля зберегла у своїй пам’яті безліч поколінь. Змінюється влада, розформовуються могутні держави, а території, що споконвіків потрапляли від одного правителя до іншого, розкинулись під невблаганним небом та відсторонено спостерігають за колесом історії. Народження, життя та смерть її жителів всоталися у підкірку світобудови, незалежно від того, чи збереглися письмові свідчення про існування фамілій, які давно розчинилися у часовому вирі.
У масштабній родинній сазі Василя Махна «Вічний календар» плетиво людських доль та емоцій зосереджується на землях Галичини та охоплює життя декількох поколінь, починаючи з 1666 року та до нашого часу. Автор звертається до української провінції, описуючи розмірений дух старих Язловця та Чорткова, а також територій, названих Митницею. Три часові періоди відображені у трьох частинах.
Спокійне життя селян, які доглядають господарку та слідкують за морґами, кожного разу порушують як не поляки, то турки, живуть поміж українців вірмени та єврейський народ, а пізніше – росіяни. І кожен молиться своєму Богові. Одне з найстаріших поселень Галичини, зараз виснажений війнами Язловець повільно занепадає.
Час торкається Вірменської брами та Язловецького замку, руйнує людські обійстя й мости, незмінною залишається лише річка Джуринка та сім пагорбів, що оточують селище.
Образ саламандри пронизує першу частину книги та невидимо слідує за читачем до останньої. Найбагатший у свій час язловецький купець Минас Сиринович вірив, що саламандри здатні погасити неконтрольований вогонь – варто лиш кинути їх у полум’я. Саме тому носив їх у колбі до свого останнього подиху та впустив у провалля перед смертю.
Саламандрова земля з тих пір страждала від вогню незліченну кількість разів, проте завжди відбудовувалась, поставала з диму та попелу. Напевно, саме Минасові ящірки не дозволяли територіям Язлівця занепасти.
Митниця (прототип Базару) досі пам’ятає боярський рід Баревичів-митників, одну із найдавніших фамілій, яка заселяла язловецькі широти. Пам’ятає і шляхетський рід Волянських, які ворогували з Баревичами, від чого були проклятими, тому рід змілів та виснажився. Кожен нащадок, який шукав будь-якої згадки про свою далеку язловецьку родину, приїжджав сюди у пошуках минулого. Деякі питання так і залишилися без відповіді.
Описи трагічної людської долі розвиваються на широкому історичному тлі. Розповідь нелінійна. За словами автора, «це перетікання часів і просторів». Книга «Вічний календар» повертає нас до першовитоків української культури та духовності, це спроба застати її самобутність. Спостереження за дідами та їх праправнуками, зародження, вплив та зміни у тих чи інших традиціях, сільські трагедії, свята та ритуали – все це змальовує землі, знайомі багатьом з дитинства.
«Вічний календар» дає зрозуміти, що історія циклічна, тому нам залишається навчатися у наших предків та хоча б час від часу згадувати про місця, з яких ми родом.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно