0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Здоров, тічерко!»: чому у школах підіймаються «Вгору сходами, що ведуть униз»
Random
Це сталося! Справжній шкільний роман про та для вчителів і вcіх, хто хоч раз мав справу з державною освітою.
 
«Вгору сходами, що ведуть униз» — роман-забавка, що у досить незвичній формі акцентує увагу на багатьох актуальних й досі питаннях: якість освіти, бюрократія, професія й роль вчителя та заохочення дітей до знань. Бел Кауфман написала історію, яку можна процитувати словами Лесі України — «щоб не плакати, я сміялась». Отак і тут: хочеться сумувати, однак крізь скупі сльози завжди визирає щира усмішка.
 
Бел Кауфман: навіщо та чому писати про школи
 
Письменницею Бел Кауфман стала випадково. Зрештою, як і вчителькою. У юні роки дівчини обрала
Ціна у Спільноті Старого Лева
120 грн
педагогічні курси лише через компанію подруги. Однак, коли студентка побачила аудиторію, повну школярів, то одразу зрозуміла: то її.
 
Шлях Бел до викладання був не таким простим, як ми думаємо. Отримати ліцензію для викладання у старших класах виявилось важко: вона не була корінною американкою. Але навіть після років наполегливого вивчення англійської авторка провалювала мовні іспити.
 
Така доля припала на період Великої депресії у США. Станом на ті роки в державних школах було мало вакансій і багато претендентів. Допоки Бел не отримала ліцензію, вона працювала за «сумісництвом»: фактично, вона викладала як справжні вчителі, проте за менші гроші та без гарантій працевлаштування. До того ж уся марудна робота теж була покладена на тендітні плечі дівчини. Після довгих років й маленьких кроків до мети Бел Кауфман здобула свою омріяну ліцензію. А потім написала книжку, що змінила назавжди її життя.
 
Вчителька чи письменниця?
 
Все почалось із невеличкого оповідання нібито знайдене у сміттєвому кошику класної кімнати, що опублікували у місцевому журналі. Після появи журналу на розкладці з Бел Кауфман звязалась молода редакторка Ґледіс Карр. Саме вона надихне вчительку перетворити оповідання на цілий роман про систему, бюрократію за просто шкільне життя, яке знайоме кожному.
 
Зараз роман перекладено понад 10 мовами.
 
 
Чому ж сходи, що вгору, ведуть униз?
 
Про сакральний сенс цієї фрази варто поговорити потім. А поки слід окреслити не такий чіткий, як ми звикли, сюжет роману.
 
Події починаються з уже відомого нам «здоров, тічерко!». Саме так вітають нову молоду вчительку Сильвію Баррет. Дівчина, прототипом якої, вочевидь, була сама авторка, заходить в напіврозвалену аудиторію, де навіть не всім вистачає шкільних парт. Викладачка завзято починає знайомитися, але далі привітання тема не заходить, адже клас просто не хоче її чути. Діти бешкетують, ігнорують та виправдовують все тим, що їм нема сенсу навчатися, адже:
 
— хтось все одно приречений на бідність;
— хтось не бачить сенсу у навчанні;
— хтось вже працює і не має часу;
— хтось щодня переживає непрості відносини з батьками;
— хтось вагітний;
— хто просто іншої раси (так, колір шкіри теж мав значення, не дивуйтесь).
 
Такий перелік фактично сягає кінця двох дошок.
 
Однак Сильвія не здається й вирішує кинути виклик і собі, і школярам — зацікавити їх англійською.
 
Вчителька чи система
 
Цікаво зображено й двобій юної та тендітної Сильвії з мастодонтами всієї бюрократії — верхівкою шкільного управління. У романі достатньо гіперболізовано, однак правдиво зображено паперову роботу, яка викрадає у вчителів багато часу: звіти, протоколи, заяви, шкільні журнали і т.д.
 
Часом здається, що посада вчителя — це більше про адміністрування та роботу секретаря, ніж про викладання та любов до знань. А може, нам і не здається.
 
 
Форма — головне?
 
Оскільки на початку «Вгору сходами, що ведуть униз» був маленьким оповіданням, то і формат коротеньких вирізок, записок, витримок та звітів залишився беззмінним. І тут читачі поділяються на дві групи: одні у захваті від такого незвичного формату викладення розповіді, інші — втрачають логічний сенс й просто не бачать сюжету.
 
На якому боці опиниться читач — воля випадку.
 
Сакральна назва
 
Бел Кауфман недаремно обрала таку специфічну назву. «Вгору сходами, що ведуть униз» — це про законсервованість освітньої системи, що ніби має щороку покращувати свій рівень, модернізувати інформацію та закохувати дітей у навчання. Однак, зазвичай, все виходить зовсім інакше: діти прогулюють школу, бо вчителі не можуть їх зацікавити. А вчителі не можуть закохати дітей у навчання через власну завантаженість та змученість під великими обсягами бюрократичної роботи.
 
Система схожа на подорож людини у метро, яка їде на ескалаторі угору, але раптово згадує, що вийшла не на тій зупинці і терміново намагається спуститися тим же ескалатором униз. Однак, він стоятиме на місці. Як і освіта, що ані прогресує, ані регресує. Залишається тільки питання: а як довго вона у такому стані?
 
Вам може бути цікаво
Завдання №1 — стати щасливими. Мотиваційні книжки і челенджі
«Видавництво Старого Лева» запускає гаражний розпродаж в онлайн-форматі!
Троє українців – у почесному списку Honour List 2020
Молочне порося для Фіделя Кастро та інші забаганки диктаторів: про нову книжку Вітольда Шабловського
Даруємо знижку на дві книжки тижня: «Фелікс Австрія» та «Галицькі смаколики»
Актор, поліцейський, інспектор, друг, психіатр – тобто вчитель
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати