«Залишок дня» — це все, що в нас є
Дронь Артур
04.06.2021
«Кого хочете спитайте — усі вам так скажуть! Вечір — найкраща пора»
Уривок із книги
За роман «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро отримав Букерівську премію у 1989 році. Згодом книгу екранізували, і фільм отримав 8 номінацій на премію «Оскар», 6 номінацій на BAFTA і 5 — на «Золотий глобус». А в рейтингу ста найвидатніших британських романів, який уклали «BBC Culture», «Залишок дня» зайняв 18 місце. Завдяки «Видавництву Старого Лева» і перекладачці Ганні Лелів, роман можна прочитати й українською. Як і до інших українських видань Ішіґуро, обкладинку книги створила Оксана Йориш.
ДЖЕЙМС СТІВЕНС. ДВОРЕЦЬКИЙ
За плечами містера Стівенса — десятки років праці. Він представник вельми почесної і дуже англійської професії. Містер Стівенс, панове, працює дворецьким у великому маєтку Дарлінґтон-Голлі.
Доля була щедрою до Стівенса і розпорядилась так, що він присвятив кращі роки життя відомому в Англії та цілій Європі лорду Дарлінґтону. І хай навіть зараз ставлення до його світлості є неоднозначним, вірний дворецький точно знає, якою насправді була ця людина. Стівенс не вірить у жодні чутки, адже він бачив усе на власні очі. Саме він, скромний дворецький, був поруч зі своїм господарем у найважчі та найважливіші моменти життя Дарлінґтона. Організовував роботу персоналу маєтку і зустрічав найпочесніших гостей. Від роботи Стівенса, чистоти залів та блиску столового срібла, охолодженості напоїв та облаштування гостьових кімнат інколи залежала доля цілої Європи…
Та щоб не вдаватися у деталі, які ви й самі, без сумніву, дізнаєтесь із цього роману, зосередимось радше на головному. А головним є ось що: Лорд Дарлінґтон уже кілька років як в обіймах Господа, а маєток викупив американець містер Фаррадей. Стівенс організовує роботу нового персоналу, а згодом у нього з’являється нагода влаштувати собі кількаденну мандрівку. Дворецький вирушає у подорож Англією, яка перетворюється у подорож часом. Містер Стівенс поринає у спогади і обдумує своє життя. У минулому він помічає речі, про які раніше не задумувався. А в теперішньому бачить, що сонце почало набирати жовто-червоної барви. І день підходить до завершення.
РОЗМИТТЯ ЧАСУ І ПЕРЕПЛЕТЕННЯ ПРОСТОРУ
Кадзуо Ішіґуро — письменник японського походження, який створив один із найбільш «англійських» романів. «Залишком дня» захоплюються читачі із багатьох країн, а у «Видавництві Старого Лева» книга з’явилась українською мовою. Переклала роман Ганна Лелів, яка зараз працює над новою книгою Ішіґуро «Клара і Сонце».
«Залишок дня» — непростий роман для перекладачів, адже написаний в особливо вишуканій англійській манері. Та переклад Ганни цю атмосферу передає, і український читач може пройнятися смерканням дня англійського дворецького так само, як і читач британський.
Над художнім оформленням книги працювала Оксана Йориш. Дизайнерка створила обкладинки до всіх книг Ішіґуро, які видав Старий Лев. І кожна з цих робіт вдало поєднується із самими книжками. Розмитий стиль зображення на обкладинці Оксани резонує зі стилем тексту Ішіґуро. Із його розмиттям часу, поверненням до минулого та переплетенням сюжетів. Текст автора, його переклад і художнє оформлення переплітаються настільки вдало, що українське видання «Залишку дня» наче додає книзі чогось нового. Підсилює усі її найсильніші сторони.
ВЕЧІР — НАЙКРАЩА ПОРА
То про що цей роман? Це найпопулярніше читацьке питання завжди звучить дещо по-особливому, якщо стосується книг Ішіґуро. Говорячи про них, складно дати відповідь коротку і повну, бо письменник завжди порушує багато тем. «Залишок дня» — це книга про історію людини та історію країни і світу. Про Англію минулого століття і про впливових людей, в чиїх руках було майбутнє. Про роботу дворецького як справжній британський феномен. Але найбільше, мабуть, це книга про те, що в людини усередині. Про почуття, які стримували і до яких згодом повертаються. Про час, який повернути назад неможливо, а прийняти інколи ще важче. Про неоднозначність історії та відчуття вини. Про відповідальність.
Головний герой роману — людина, яка присвятила себе служінню. Зробила це так віддано, що все інше поставила на задній план. Стівенс ставиться до професії дворецького з великим благоговінням. Він постійно роздумує над чеснотами, якими повинні володіти дворецькі. Розповідає читачам про гідність та благородність. У його уявленні найбільшим вираженням цих рис є самозречення задля найкращого виконання роботи. Усе життя чоловік не дозволяв собі проявляти емоції тоді, коли важливішою була праця. Він міг поводитись жорстоко з іншими людьми та зі самим собою, але якщо робив це задля служіння господареві, то вважав проявом гідності. Але чи справді це є благородством? Чи гідність Стівенса-дворецького не витісняє гідність Стівенса-людини?
«Залишок дня» — це книга з тонким психологізмом, проведеним Ішіґуро крізь увесь сюжет. Під час подорожі Стівенс розповідає про найважливіші події у його житті. Згадує батька, на якого завжди хотів бути схожим у роботі. Свого лорда та його працю задля миру, яка зрештою дає не такий результат, якого він очікував. Улюблений маєток і свою роботу в ньому. Його колегу міс Кентон і все те, що не відбулося між ними.
Ішіґуро показує людину, яка робить висновки про минуле, але читачам із цими висновками не обов’язково погоджуватись. Особиста історія дворецького така ж неоднозначна, як історія його епохи. Стівенс розповідає про речі, якими найбільше пишається, а для читача вони стають причиною поспівчувати дворецькому. Так, відкласти вбік власні почуття, коли від тебе залежить доля інших людей — це благородно. Але чи варто задля роботи відмовитись від того, щоб провести з батьком останні хвилини його життя? Чи не шкодуватиме Стівенсон про стримування почуттів до міс Кентон, коли настане залишок його дня?
Зараз у Стівенса є лише вечір. А вечір — найкраща пора, як говорить один із героїв книги. Дворецький, як це притаманно людям, постійно озирається на минуле і обдумує його. Міркує, чи міг би вчинити по-іншому та змінити щось. Але чому би просто не насолоджуватись вечором? Ось і чудова нагода проявити гідність. Прийняти плинність часу і насолоджуватись найкращою порою. Як би печально не виглядало червоне сонце на заході дня.
ВСЕ, ЩО В НАС Є
Коли настає вечір, люди часто намагається повернутись у минуле хоча б подумки. Якщо не на світанок свого дня, то хоч у пообіддя. І марнують вечір на спогади і смуток. Але в кожного з часом настає момент, коли залишок дня — це все, що в нього є. День минув, і всю роботу зроблено. Хоч як би хотілося, а в минулому вже нічого не змінити. Це і є однією з чільних тем книги «Залишок дня». Увечері все, що в нас є, — це повільні сутінки, якими можна насолоджуватися замість того, щоб згадувати денну спеку. Все, що в нас є, — червоне сонце на заході. І, можливо, воно зовсім не печальне. Радше сповнене тієї гідності, яку завжди намагався осягнути містер Стівенс. У зеніт сонцю більше не піднятися. То чому б не віддатися заходу так красиво, як тільки можна?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно