Забуті книжки не зникають
13.02.2014
Забуті книжки, як забуті люди… У читача мимоволі постає запитання: "Чому забуті"? Бо нецікаві? Чи через падіння інтелектуальності, духовності молодого покоління?.. У звичайній кав’ярні збираються люди, які віддзеркалюють стан духовності суспільства. Дзвіночок на дверях закладу, здається, старається звернути увагу на них, як на особистості. Не кожен з них зумів реалізувати себе, але кожен є частинкою цього міста із його плином життя і кав’ярні, в яку вони приходять.
Головна героїня повісті «Кав’ярня на розі» -- юна кельнерка Ліда. Вона належить до молодого покоління, яке втрачає ілюзію, але залишається романтичним, із щирим серцем і чутливою душею. Її єство налаштоване на добро, якого так не вистачає людям, що приходять в цю кав’ярню, часом, можливо, для того, щоб лише «висповідатись» кельнерці і втекти від самотності. «Іноді, коли їм зовсім кепсько, вистачає всміхнутися, і просто подати каву». В цих словах головної героїні відображається людина, яка старається зрозуміти внутрішній світ інших, біль чужої душі і радощі, переживаня і мрії. «Я шукатиму себе!... Щоб здійснити свою мрію! Свою!..» - починає розуміти Лідка, яка вже вступає в доросле життя. Автор старається сказати нам про молодь, якій важливо знайти себе, своє місце під сонцем.
«Найбільша дурість – вважати, що ти володієш картиною, скульптурою, книжкою, які можна пізнати, отримати й не більше.» Думка про те, що мистецтво вічне, пронизує сюжет і прагне достукатись, дійти до кожного серця. Кульмінаційним є епізод, коли в селищі Рудаки Лідка зустрічається з дивакуватим колекціонером Арсеном. Дівчина прагне виправити помилку чоловіка й поєднати людей, які кохають одне одного, але через фатальне непорозуміння не змогли бути разом. А книга сонетів Шекспіра, як думала Ліда, мала б знову зблизити колекціонера забутих книжок та Ілону і подарувати йому відчуття сенсу.
Особливе місце у творі займає отець-богохульник. Він, як і колекціонер забутих книжок, дає нове життя духовним скарбам. Він знаходить сенс існування у порятунку старих ікон, про які ніхто не знає. І це зовсім невипадково, бо в цьому світі немає випадковості – є ланцюжок подій, які так чи інакше в’яжуться в єдине ціле, як і життя відвідувачів кав’ярні. А старі забуті книжки, в які вшиті долі людей, ніколи не зникнуть, мов зорі в небесній безодні, що народжуються, щоб не дати мороку заполонити світ.
Віктор Феськів
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно