«З всіх найдивніша мова гайова…» у весняній серії картонок-вишиванок
13.04.2016
Павло ТИЧИНА. А я у гай ходила / Намал. Мар’яна Петрів. – Л.: ВСЛ, 2016.
Пташині скоромовки / Намал. Марися Рудська. – Л.: ВСЛ, 2016.
Оксана ЛУЩЕВСЬКА. Пава з павенятами / Намал. Олеся Магеровська. – Л.: ВСЛ, 2016.
Мар’яна ПРОХАСЬКО. Кучеряві повертаються у місто. – Л.: ВСЛ, 2016.
Відомо, що дитина вчиться забавляючись. І щоб навчити півтора-дворічного малюка говорити, йому спочатку потрібно дати змогу пізнати мову лісу, гаю, пташок і квітів… Саме з таким завданням успішно справляються нові книжки для найменших читачиків – від 0 до 3. Ці книжки – за незбагненним збігом обставин! – об’єднує тим чи іншим чином особливо «легка» тема – пташина. Здається, тільки нетипова картонка Мар’яни Прохасько не має жодного стосунку до орнітологічного світу. Але це тільки на перший погляд. Насправді і ця книжечка у формі картинки-без-тексту теж відіграє дуже важливу роль у засвоєнні вашою дитиною предивної казкової мови. І це ви зрозумієте самі, коли уважно вдивлятиметеся у «сюжет», який пропонує нам уже сама ідея створення такої барвисто-весняної серії картонок.
«А я у гай ходила…». Весна зустрічає діток у пташиному царстві приблизно так само, як її відчував поет Богдан Ігор Антонич («Росте Антонич і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи…»). Тобто весна – це «найдивніша мова», і хто ж, як не Павло Тичина, знає краще, чому дівчатка у цю пору люблять ходити у гай «по квітку ось яку!» і чому діти, заколисані чарами дерев, швидко забувають про квіти і хочуть упіймати зайчика, що «дрімає на горбку». Але хитра зозуля своїм «ку-ку!» вводить їх в оману, подібно як це чинить споконвіку «хитра сорока», яку «спіймати морока», а «на сорок сорок – сорок морок». Народ скаже, як зав’яже. А дитина, ще доки не зможе вимовити як слід усіх скоромовок «галасливих», буде собі «ходити у гай» до «зайчика на горбку», щоб, бува, «не проворонити» батькам дорогоцінного часу, коли їхня малеча залюбки пізнає все нове і вчиться розуміти незвичайне.
Тому цей улюблений для багатьох поколінь тичинівський вірш, який Мар’яна Петрів убрала у вишукано-вишиваний стрій, може стати для малюка не тільки його першою казочкою про Зайчика-дрімайчика, а й «маленьким посібничком» із навчання лічби (запропонуйте дитині порахувати спочатку дерева, а потім – квіти у гаю, згодом – й у волоссі дівчинки, а також калинові кетяги, на яких сидить зозуля) та читання (цьому сприяє виразний шрифт з великими літерами і короткими реченнями, які добре привертають увагу дитини).
«Пташині скоромовки». Після знайомства із Зозулею з тичинового Гаю малюк мимоволі потягнеться до інших пташок, які замешкали на сторінках, що їх намалювала Марися Рудська, де і роззява-ворона, і збитошні ґави з галками, й турботлива мама-квочка, і нехлюя-посмітюха, й «національно свідома» лелека, і, зрештою, всюдиприсутня «хитра сорока». Тому ця книжечка є своєрідною маленькою «пташиною енциклопедією». Крім звичного завдання для такого жанру книжок – роботи над виразним мовленням дитини, може також стимулювати до вигадування казкових історій, на прикладі яких добре пояснювати особливості деяких людських рис: негативних - легковажності, злодійкуватості, неохайності, хитрості, чи позитивних – дбайливості, вірності. Тому персонажі-птахи у цій книжечці нагадують звичайних людей: ворона і квочка мають дамські сумочки, посмітюха одягнена як людина, що не має смаку, а лелека – у вишиванці та очіпку.
«Пава з павенятами». Однак в «маленькій енциклопедії» пташиних скоромовок бракує однієї, не менш важливої «персони» – Пави, яку Оксана Лущевська вирішила оживити своєю простенькою історією про втечу від дощу, а Олеся Магеровська додала цій пригоді динамічного образу. Художниці вдалося знайти особливий спосіб зображення «пави в долонях»: «Рука права – то пава. Рука ліва – то трава», «Рука права – то пава. Рука ліва – то айва», «Рука права – то пава. Рука ліва – то злива». Тому цю історію про паву і дощ можна розшифрувати як пантоміму для домашнього театру тіней на стіні – спочатку для вивчення понять «праве» / «ліве», а згодом – і для справжньої гри-казки.
Утім, ця книжка промовляє до уяви дитини і без допоміжного тексту. Тому ви можете з дитиною придумувати свою «павину» історію, а головне, «павенята» є дуже зручним наочним матеріалом із навчання першим рахункам (зверніть увагу: діток у Пави спочатку було семеро, а потім народилося ще троє). Також буде корисним для простих математичних задач і «спочинок під айвою»: плодів айви було всього 20, а залишилось 17 – треба знайти і пояснити, куди поділися три фрукти (один – качан, який обгризли двоє павенят, другий – доїдає ненаситне пташа у мами-пави під крилом, третій – зварили на «кашу» для павенятка-немовлятка).
«Кучеряві повертаються у місто». І ось нарешті ми повертаємося з пташиного світу, як сім’я Кучерявих – із вікенду (чи якихось довших канікул) на селі до свого рідного міста. Ця картонка особлива, бо Мар’яна Прохасько, не написавши жодного тексту (ані віршованого, ні прозового), приховала його зміст за художніми образами. Ця книжечка також особлива тим, що зображує один день із життя звичайної типової сім’ї із чотирьох членів – тата, мами та двох діток (хлопчика і дівчинки) приблизно, як мені видається, п’яти-семи років, але незвичайної за своїм зовнішнім виглядом: усі вони мають кучеряве волосся! Очевидно, ця сім’я має у селі заміський будиночок, хоча можна уявити собі, що це дім, де мешкають дідусь із бабусею, які не люблять фотографуватися, а тому не потрапили «в кадр» цієї намальованої історії…
Сюжет цієї картонки теж незвичний, бо починається… з розв’язки: як минув відпочинок і скільки часу тривав, нам не відомо, зате практично погодинно розписано останній день перед від’їздом – діти сплять, прокидаються, снідають, бавляться, доки тато з мамою пакують речі, потім сім’я від’їжджає власним авто, дорогою з ними трапляється пригода (між іншим, ця пригода з коровою посеред дороги мимоволі викликає асоціації із віршем Ганни Чубач: «… А корова як корова – йти зовсім не хоче») й аж під вечір прибувають у місто, так що часу залишається тільки на те, щоб викупатися та лягти до ліжка. У переказі ця історія дуже нагадує типовий текст про щоденний розпорядок, з яким кожен так чи інакше мав справу, коли вчив іноземну мову. Тому за допомогою цих картинок можна легко пояснити малюкові елементарні явища (частини доби та їх видозміни залежно від місця перебування, напр., вечір у селі і вечір у місті), значення простих дій (спати, позіхати, молитися, снідати тощо) та поведінку дітей.
На перший погляд, у цій історії від Мар’яни Прохасько жодних пташок немає – лише пес та кіт (кіт залишається у селі, з чого і можна зробити висновок, що це, найімовірніше, бабусина господа, а собаку Кучеряві забирають із собою до міста). Однак усіх тих пташок, мову яких ваша дитина вже зрозуміла з попередніх книжечок-картинок, можна собі уявити і в цій картонці. Зозуля, пава та інші пташині персонажі допомагають пояснити, чим діти займалися увесь свій час на селі: ходили у гай чи до лісу спостерігати за пташками, лякати зайців і лякатись зозуль, а вечорами, коли падав дощ, бавилися у театр тіней, смакували айву та ховалися «павенятами» у різні закутки дому чи на подвір’ї.
***
Звісно, яка з цих картонок сподобається дитині найдужче – річ дуже індивідуальна. Однак за манерою виконання саме книжечка Мар’яни Прохасько вже з першого погляду «закохує» у себе незвичністю дуже простого, навіть банального сюжету, в якому ретельно замасковано весь фокус розуміння сенсу нашого щоденного життя.
Це одна з можливих версій прочитання цієї весняної серії картонок, які за своїм художнім оформленням нагадують справжнісінькі «вишиванки». Ви ж можете і повинні придумати власний «сюжет», який сподобається тільки вашій дитині і що його вона вам, звісно, сама й підкаже! Однак незмінними у цій казковій історії залишаться певні навчальні моменти, які роблять ці яскраві «картинки для дитинки» не тільки приємними забавками, а й корисними «посібниками» із пізнання світу перших образів, літер, слів, чисел.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно