«З любов’ю, Обрі»: історія не-дитячого дитинства
15.03.2017
Ліза Гречанюк, Букмоль
«З любов’ю, Обрі» Сюзанн Лафлер, яка нещодавно вийшла у Видавництві Старого Лева, — це історія «не дитячого» дитинства 11-річної дівчинки з незвичним ім’ям. Як чимало підліткових романів, історія Обрі починається з трагедії: поволі занурюючись у життя дівчинки, що живе геть одна у цілому будинку, починаєш розплутувати сюжетну таємницю та знаходити відповіді на питання «Куди дивляться її батьки?». Річ у тім (спойлер!), що родина Обрі потрапила до автокатастрофи, де загинули тато і молодша донька. Мама, яка була за кермом автівки того страшного дня, не змогла впоратися навіть із власними горем і провиною, не кажучи про травму тепер уже єдиної дочки — тож зникла у безвість (чи назавжди? – цей секрет я вам не відкрию).
До теми. Купити книгу «З любов`ю, Обрі»
Отже, говорячи більш медичними термінами, роман Лафлер – історія подолання пост-травматичного синдрому звичайною дівчинкою зі звичайної американської родини. На додачу до переживання травматичного досвіду – страшних флешбеків, заперечення всього, що трапилося, постійної нудоти тощо – Обрі доводиться починати й нове життя: у новому штаті, у бабусиному домі, у новій школі, з-поміж нових людей, які ставляться до неї як до хворої, порцелянової або попросту діагнозу ‘з ногами’. Коли з цього нового життя потроху вивітрюються спогади, речи та місця, старе життя наново вривається до нього (не питайте, все одно не розповім), що аж ніяк не полегшує долю Обрі.
Я думала, що нас вже немає, але це неправда. Моя сім’я ніколи не повернеться до мене, але все ж у мене є різні дрібнички, маленькі нагадування.
Та дещо приємно дивує у романі Лафлер: попри часом дещо занадто сентиментальне, часом трохи штучне чи надмірне нагромадження проблем і трагедій, його героїня постає аж ніяк не жертвою обставин. На відміну від деяких дорослих персонажів тексту і нехай не простим шляхом, дівчинка дає раду минулому у цілком прагматичний спосіб – не впадаючи у сентиментальні чи будь-які інші крайнощі. Обрі навчається ‘фільтрувати’: обирати з невпинного виру заспокійливі думки; радісні спогади – з-поміж флешбеків, які раніше захлинали її повністю; та оминати людей, що навіть із добрих намірів можуть затягти її назад углиб минулого чи задушливий простір власних думок. Навіть якщо ці люди є членами її родини. Власне, поняття родини є одним із багатьох, які героїня переосмилює, втативши кількох найближчих людей.
– Саванно, ці люди не пасують одне до одного. Вони не можуть бути сім’єю.Саванна цим не переймається.– Вони живуть разом.– Це не має значення.– І вони щасливі разом.
Деякі сцени роману ніби списані з американського фільму (скажімо, коли Обрі нишком читає власну характеристику, щойно директор на хвилинку виходить із кабінету). Хоча не можу закластися, та маю враження, що розвиток пост-травматичного синдрому Обрі, тобто його стадії та (відносне) видужання, великою мірою співпадуть із базовим підручником психології. Тож шукати у «З любов’ю, Обрі» риси шедевру доволі марна річ. Та це безумовно зразок непоганої популярної літератури, з сюжетною інтригою, правдоподібними персонажами та почас feel good атмосферою. Такої літератури, зокрема підліткової, має бути вдосталь, тож добре, що нині ми маємо українською і дебютний роман Лафлер.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно