Як я спостерігала за англійцями
Кізима Олеся
10.11.2018
«Спостерігаючи за англійцями» Кейт Фокс належить до тих книжок, які апріорі стають «твоїми» – достатньо прочитати лише назву. Досі ловлю себе на думці: якби не анонс про вихід українського перекладу у «Видавництві Старого Лева», хтозна, чи знайшлася би книга, котру би чекала аж з таким нетерпінням! Моя книгонетерплячка, пов'язана саме з цією новинкою, пояснюється доволі просто: маючи практичний досвід спостерігання за англійцями, як не підкріпити його теоретичним?
Пошук відповіді на питання чому англійці – такі англійці
За словами моїх друзів, книги про них, – англійців, – не залежно від охоплюваної тематики дуже популярні у Великій Британії. Це особливо стосується науково–популярних бестселерів, що вийшли з–під пера відомої соціальної антропологині Кейт Фокс. Вона – професійна науковиця у другому поколінні. «Тато став для мене ідеальною рольовою моделлю наукової холоднокровності. Коли мама сказала йому, що вагітна мною – первістком, то він одразу ж почав її вмовляти «усиновити» задля експерименту ще й дитинча шимпанзе, щоб виховувати нас разом. Це ж був би ідеальний кейс порівняльного вивчення раннього розвитку примата та людини! Мама рішуче наклала вето на батькову ідею», – не без гумору ділиться про свою сім'ю Кейт Фокс у вступному слові «Спостерігаючи за англійцями». Ця книга – це проект дослідження англійськості як такої, робота над яким тривала понад десять років. Беручись за нього, антропологиня ставила перед собою завдання відшукати спільний знаменник у правилах поведінки своїх співвітчизників – той неофіційний поведінковий кодекс, вплетений поміж класові, вікові й статеві, регіональні, субкультурні та інші соціальні зв'язки, або ж, іншими словами, спробувати пояснити «граматику» писаних й неписаних правил англійців.
Що таке англійськість?
Перш ніж розпочати читання «Спостерігаючи за англійцями», я вирішила розпитати своїх «піддослідних», чим англійці найбільше вирізняються серед інших національностей. На їхню думку, щонайперше, це – любов'ю до нарікань, особливо на погоду. Якщо комусь добре чи не дуже, болить голова чи почувається відмінно – універсальним засобом поліпшення самопочуття, або «на все і від всього» є чай з молоком. У Великій Британії, коли розпочинається телевізійна реклама, відзначаються різкі коливання електронапруги, бо всі йдуть на кухню готувати (що б ви думали?) чай з молоком. Де б вони не були, типові англійці завжди стають в чергу – на зупинці, в магазині, у пабі та закордоном; паб – невід'ємний елемент їхнього життя; у будь–якому куточку світу на сніданок завжди замовляють англійський варіант і обов'язково чай з молоком; вони постійно й на кожному кроці перепрошують. Одна частина англійців обожнює королівську родину, інша вважає її утримання додатковим коштом для бюджету. У своїй книжці Кейт Фокс серед низки визначальних рис англійського національного характеру, як не дивно, повторює вищезгадані твердження. З точки зору науковці вона пояснює, чому англійці поводяться саме так, а не інаке у найрізноманітніших (читай – усіх) сферах життя, сформувавши таким чином коди розмов та правила поведінки істинного англійця.
Обережно! Англійськість – заразна!
«Нам бракує невимушеності, ми невмілі і незґрабні на ниві (чи то пак на мінному полі) соціалізації. При перспективі соціального контакту нас охоплює збентеження, замкнутість, сором'язливість, відлюдкуватість, емоційний закреп, страх інтимності і тотальна неспроможність нормально і відкрито спілкуватися з іншими людськими істотами. Коли ми почуваємося незручно (а це майже завжди), то стаємо або дуже ввічливими, штивними і незґрабними, або ж галасливими, грубими, агресивними і взагалі нестерпними», – підсумовує усі хронічні соціальні комплекси та недоліки, тобто дивацтва англійців Кейт Фокс. Як боротися із цією національною «не–дужістю»? Правильно, за допомогою гумору, всепроникного і всюдисущого: не знаєш, що сказати – жартуй! «Усі англійці, хочемо цього чи ні, дуже уважні до ледь вловимих відмінностей та розмежувань, на підставі яких і проводять класове розмежування. Неможливо говорити про класовість, не торкаючись тем дому, саду, автомобіля, одягу, домашніх тварин, їжі, напоїв, сексу, балачок, хобі тощо, і так само неможливо досліджувати ці аспекти життя англійців і не гепнутись об чималі класові розбіжності чи не зашпортатися через ті дрібніші, менш очевидні» – цим пояснюється, чому авторка у кожному розділі пише про класовість англійців. Варто наголосити, що у випадку англійців належність до певного класу взагалі не залежить від статків і дуже мало – від професії, її визначають неекономічні індикатори, як–от (ви)мова, манери, смаки та стиль життя.
Читаючи цю книжку, впевнена, кожен віднайде чимало схожих рис якщо не в себе, то в своїх знайомих та незнайомих українців чи людей інших національностей. А все тому, що англійськість не має кордонів і нею так легко заразитись! 
:)
:)«Англійськість – це не про расу, колір, спадковість чи віру. Англійськість – це світогляд, етос, поведінкова «граматика», набір неписаних правил, які на позір здаються загадковими, але їх із легкістю може розкодувати кожен, хто знає пароль!»
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно