Як опікуватися жирафом
Литвинець-Голутяк Уляна
19.11.2018
Книжка Оксани Лущевської «Опікуни для жирафа» – це дитяча історія зі змістом, яка додає розуміння й підштовхує дітлахів до роздумів. Розповідь ведеться від імені восьмирічного хлопчика Дані, який «читає товсті книжки». Історія розпочинається з дня народження молодшої сестрички Олі. Дівчинка загадує бажання, задуваючи свічки на торті: «Хочу цілий тиждень ходити в зоопарк!» Звичайно ж батьки погоджуються виконати таку забаганку доні, оскільки тато у відпустці.
Книга складається з семи розділів, кожен з яких розповідає про один день, проведений у зоопарку.
У перший день герої книги зустрічають біля входу до зоопарку міжнародний марш на захист прав тварин. Ось тут і є відправна точка для розмови з дитиною про те, для чого ж все-таки існують зоопарки. Маленька Оля переймається написом на плакаті з ведмедем: «Хочу до мами!» Ось тут і постає питання, коли слушний час для серйозних розмов із дитиною? Коли настає такий момент, щоб не запізно, але й не зарано? Як не налякати, не пригнітити малюка, але все ж розповісти іноді й нехороші речі, які трапляються навколо? Важливо, щоб дитина отримувала інформацію від близьких людей, які б допомогли її протрактувати і осмислити.
На жаль, третього та четвертого дня падає дощ, тож герої не мають змоги навідатися до зоопарку. Звісно ж, можна собі знайти інші цікаві заняття. А для маленьких читачів це підтвердження того, що іноді неможливо втілити заплановане і, як би це не було прикро, доводиться миритися з таким станом речей.
Модель стосунків братсько-сестринських – те, як взаємодіють між собою Даня та Оля, – досить зразкові. Дівчинка має проблеми з зором, тому змушена носити оклюдер, щоб тренувати око. Мама шиє оклюдери у формі різних звірят, щоб дівчинці було трохи веселіше їх носити. Брат розуміє сестру: «Буває, я підтримую Олю, щоб їй не було сумно. Бо спершу Оля оклюдерів дуже не любила – з ними непросто, їх усі помічають і постійно про них запитують».
П'ятого дня Оля, Даня та їхній батько разом із доглядальниками ідуть годувати жирафів. Це захопливо як для дітей, так і для дорослих. В цьому розділі, якраз йдеться про головне: «...деякі жирафи потрапляють в зоопарки тому, що захворіли або ж їх намагалися вбити. А деякі народжуються відразу в неволі. Такі жирафи не виживають у дикій природі».
Ось і підходимо врешті до розуміння назви книжки – «Опікуни для жирафа». Виявляється, що можна стати опікуном тварини у зоопарку: «Це означає постійно дбати про те, як йому живеться: залишати час від часу кошти і провідувати». Батьки Олі стають опікунами жирафа, а дівчинка розбиває свою скарбничку і віддає гроші за «втрачені» зуби, щоб стати опікуном для ведмедика.
Незважаючи на досить важливу, актуальну і гостру тематику, книга має оптимістичне й світле завершення, що змушує вірити у людяність і краще майбутнє нашого суспільства. Таку книгу необхідно мати на своїй книжковій поличці і періодично перечитувати всім-всім.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно