0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Як нагодувати диктатора». І як його розлюбити
Random
«Як нагодувати диктатора» – п’ять добірних історій кухарів відомих тиранів у соусі із суперечливих, інколи жахливих, а подекуди – неймовірних особистих спогадів, приправлені спостереженнями, роздумами і письменницьким стилем автора. Подаються з історичними фактами і чорно-білими фотографіями.

Шеф-кухар – Вітольд Шабловський;
Су-шеф – Андрій Бондар; 
Сервірування – «Видавництва Старого Лева»;
Подавати: журналістам – із вином; кухарям – із ромом; історикам – із горілкою.
 
ВИДЕЛКИ І НОЖІ В РУКАХ? СЕРВЕТКИ НА КОЛІНАХ?

На цю книгу читачі чекали довго. А ще довше автор – польський письменник і журналіст Вітольд Шабловський – над нею працював. Упродовж чотирьох років він відвідував різні країни і континенти та знаходив людей, які знайомили його з особистими кухарями відомих тиранів ХХ століття. Шабловський поспілкувався з кулінарами, які роками готували їжу найжорстокішим диктаторам світу. Автор вирішив написати про те, чого немає в підручниках з історії. Що їв лідер нації, коли нація помирала від голоду? Як жити з розумінням того, що будь-якої хвилини тебе можуть вбити через погано приготовану страву? І як це: замінити безжальному вбивці рідну матір, аби зберегти своє життя? Читайте на сторінках книги.
 
ДЕЩО ПРО ІНГРЕДІЄНТИ І ПРИПРАВИ
 
Героями цієї книги є кухарі п’ятьох диктаторів. Починається книжка розділом «Сніданок» – історією про кухаря Саддама Хусейна Абу Алі; продовжується «Ланчем», у якому читач знайомиться Отонде Одерою, кухарем Іді Аміна; і так аж до «Вечері» та «Десерту». Поміж основними прийомами їжі читач смакує «Перекускою» – уривками розповіді Йон Муун, кухарки Пол Пота.
 
«Як нагодувати диктатора» – чудово структурований твір із цікаво розставленими акцентами. Перед Шабловським, очевидно, стояло питання: як саме подавати те, що йому розповіли під час роботи над книгою. Суцільною розповіддю кухаря, у вигляді інтерв’ю чи розповідаючи історію від третьої особи? Вітольд Шабловський не зупинявся на котромусь із варіантів, а поєднав їх усіх. Інколи автор сам розповідає про співрозмовника та його життя, а інколи все це ми дізнаємось із уст власне кухаря. Подекуди історії своєї роботи на диктаторів герої розповідають довгим потоком свідомості, а часом найважливіші частини їхньої оповіді постають у відповідях на питання письменника.
 
Попри те, що значна увага у книзі присвячена кухарям, розповідає Шабловський все-таки не лише про них. У кожному розділі він пише і про самого диктатора, і про його країну. 
 
Завдяки цим особливостям «Як нагодувати диктатора» є книгою водночас журналістською, історичною та кулінарною. Це репортажна книжка, якій історичні довідки, наведенні факти та коментарі істориків додають науковості й точності. Кулінарною ж вона є найперше завдяки тому, що в ній і справді записано багато рецептів. Під час бесід із Шабловським кулінари згадують улюблені страви диктаторів і розповідають письменнику, як їх готувати.
 
«До неї (злодійської рибної юшки) береться найжирніша риба, ґаттана, але я знаю, що її можна спробувати зробити з лососем або коропом.
Рибу треба порізати на двосантиментрові шматочки, а потім обсмажити в борошні. На спід каструлі кладеш цибулю і трохи олії. Цибулю злегка підсмажуєш, потім кладеш на неї один шар помідорів. Потім - сушені абрикоси. Потім знову помідори. Знову рибу. Мигдаль. Знову рибу.
Шари вкладаєш як завгодно, важливо лише, щоби на дні опинилася цибуля. І щоби в юшці були часник, петрушка, мигдаль, абрикоси та помідори. Можеш додати трохи родзинок».
 
НА ЛЕЗІ КУХОННОГО НОЖА
 
Одного разу Саддам Хусейн запросив своїх друзів на човен. Він захотів власноруч щось їм приготувати, але додав до страви багато соусу табаско. Усі мовчки їли, та його кухар Абу Алі назвав страву жахливою і сказав, що якби таке приготував він, то Хусейн змусив би його повернути гроші за м’ясо. Ці слова передали Саддаму.
 
«– Я чув, що тобі не посмакувало моє кьофте, – мовив Саддам серйозним тоном.
Його друзі, охоронці, секретар – усі дивилися на мене.
Я боявся все сильніше. Я не міг раптово почати нахвалювати його страву – вони би знали, що я брешу.
Я почав думати про родину. Де тепер моя дружина. Що вона робить. Чи діти вже повернулися зі школи. Я не знав, що може трапитись, але нічого доброго не очікував.
– Тобі не смакує…– ще раз сказав Саддам».

Того разу все обійшлося, але цей уривок показує, в яких умовах жили герої книжки Шабловського. Життя поруч із людиною, яка в будь-який момент може наказати тебе вбити, – це життя на лезі ножа. У випадку із кухарями – на лезі ножа кухонного. Часто не лише настрій тирана, а і його подальший день залежали від того, чи сподобається йому сніданок аби чи достатньо смачною буде кава. Дехто із кухарів задумувався над тим, скільки життів він урятував у ті дні, коли зробив диктатора ситим і задоволеним.
 


ЯК РОЗЛЮБИТИ ДИКТАТОРА

Як потрібно просмажити стейк, аби зберегти своє життя? Який соус треба зробити до риби, щоб врятувати десятки інших життів? Та навіть це не найскладніші питання, які виникають під час прочитання. Страх перед тираном не такий незвичний, як любов до нього. Щира любов до диктатора.
 
Таку любов відчувала Йон Муун до Пол Пота, за час правління якого винищили чверть населення Камбоджі. Під час спілкування з Шабловським Муун зовсім мало розповідає про страви та їхнє приготування. Зате згадує, як познайомилася зі своїм лідером. Розповідає про його...усмішку. Про те, що готова була за нього померти, якби довелося.
 
«Я знала Пол Пота краще за власного батька і власну матір.
Пол Пот не був убивцею.
Пол Пот був мрійником».
 
З усіх історій у книзі ця – справді особлива. Шабловський нагадує спершу собі, а потім і жінці, хто такий Пол Пот і що він наробив. Але це зовсім не змінює ставлення Муун. Навіть навпаки – це показує нам дещо неймовірне. Перестати боятися диктатора значно легше, аніж перестати його любити.

«Згадую теж і Пол Пота.
Ти запитуєш, брате, чи могло це між нами піти інакше. Я не розумію такого питання. Пішло найкраще, як тільки могло. Чимало років я могла щодня дивитись, як він сміється; слухати, як він жартує. Я могла для нього готувати. Цього насправді дуже багато.
Ти запитуєш, чи я його любила. Після всього, що ти від мене почув, сам собі відповіси: чи можна було його не любити?».
 
ДЕСЕРТ І КАВА

Післясмак книги «Як нагодувати диктатора» – дуже насичений. Передовсім завдяки різноманітності інгредієнтів і приправ. У ній значно більше всього, ніж може видатись на перший погляд. Тут історії успіху професіоналів своєї справи і їхній шлях до кухні диктаторів. Рецепти страв, які десятки років знали всього двоє або троє людей в цілому світі. Тут страх перед смертю і боротьба за виживання. А ще тут багато почуттів. Тут навіть про дружбу. Навіть про любов.
 
І все-таки попри всі смакові властивості, ця книга не так втамує ваш голод, як пробудить іще більший апетит. Ви насолодитесь її смаком і що більше вам сподобається, то сильніший апетит вона пробудить. Апетит до такої ж хорошої літератури. До такої ж насиченості і багатогранності. 
 
Що там зрештою іще говорити.
 
Смачного!
 
 
Вам може бути цікаво
«140 децибелів тиші». Уривок із книги
Ілларіон Павлюк: «Головна мета книжки показати, що добро існує»
Футорський Любомир
Ruby для дітей. Магічний вступ до програмування
Коли життя стає музикою, а музика – рікою
Заяць Ірина
stary_lev Стежити
дописів читачів