0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Високі гори Португалії» Янна Мартеля: про кохання, втрату і віру
Random
«Ми – випадкові тварі. Ось хто ми такі, і нікого в нас немає, крім самих себе – жодної вищої спорідненості».
Смерть близьких людей – серйозне духовне випробування, яке надзвичайно виснажує. Особливо, якщо померлий чи померла були вагомою частиною цілого всесвіту однієї людини. Тоді любов витісняє зневіра.
 
 Книжка Янна Мартеля – це три історії, у центрі яких – проста людина, розбита горем втрати. Вона самотня, зневірена, нещасна. Вона шукає дім, прямуючи до Високих Гір Португалії. Місця, котре має умовну позначку на карті. Це викликає подив, адже люди зазвичай не вірять у існування того, чого, вочевидь, нема. Однак у героїв Мартеля зявляється віра, яка наповнює їхнє існування новим сенсом.
 
Люди і мавпи
 
Перш ніж говорити про сам роман, варто відзначити, що у всіх трьох історіях, із яких він складається, присутній образ мавпи. В літературі до цього символу Мартель звертається не перший. Взяти хоча б книги англійського письменника та філософа Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий» чи «Хоровод блазнів». Також образ мавпи трапляється і у творах Марка Алданова, зокрема у таких, як «Печера» та «Втеча».
 
Ба більше, розгледіти мавпочок можна і на роботах італійських та нідерландських художників Стефано ді Джованні («Подорож волхвів», 1435 р.), Госсена ван дер Вейдена («Одруження Діви Марії», 1516 р.), Корнеліса ван Гарлема («Гріхопадіння», 1592 р.) та багатьох інших митців.
 
 
Втім, у всіх ситуаціях трактувати її образ можна по-різному, виходячи із контексту та мистецької епохи. У романі Мартеля мавпа, на мій погляд, символізує тваринне начало людини, її безпорадність та безпомічність перед життєвими обставинами, із якими вона не в змозі впоратися. Всі герої так чи інакше шукають Бога, однак живуть далеко не за законами Божими, тому можна припустити, що мавпа – символізує ще й гріховну сутність людини, її хтивість, певну упокореність, здатність до необдуманих дій.  
 
«Ми мавпи, що вознеслися, а не ангели, що впали».
І Томас, і Евзебіу, і Пітер прагнуть душевного спокою, але їх поглинає суєта. Вони не можуть відпустити важкі думки, плачуть, втрачають здоровий глузд, втікають від суспільства, невтомно шукаючи «свій дім». А чи ж є у людини дім на землі?
 
«Губитися можна по-різному, але стан, у якому опиняється людина, її відчуття завжди однакові: безпомічність, лють, апатія, розпач».
Бездомний
 
Томас втратив сімю. Відтак він не живе, а існує, кутаючись у теплі спогади минулого. Історія Томаса одразу викликає низку суперечностей та запитань, серед яких одне найголовніше: чому його сім’я була поділена до останнього дня?
 
Від божевілля Томаса рятує щоденник священика, який випадково потрапляє до його рук (або не випадково). Хлопець дізнається непросту історію духівника рабів, яка демонструє читачеві, що ті, кого ми вважаємо наближеними до Бога, такими є не завжди.
 
Томас шукає Бога. Як і більшість людей, він згадує про нього після сильного душевного потрясіння і втрати. Та чи допоможе Він йому?
 
 
Додому
 
Евзебіу – патологоанатом, який нещодавно втратив дружину. Чоловік нещасний і самотній. Тому він допізна засиджується на роботі. І от якось до нього приходить дивна гостя із валізою в руках, щоб перевернути його уявлення про кохання і його ж фах. Вона теж знає смак горя.
 
«Старість не радість. Це жахлива, невиліковна патологія. А велике кохання – ще одна патологія. Починається все добре. Це найжадніша хвороба. Ніхто не бажає її позбутися. Це ніби дріжджі, від яких починає бродити виноградний сік. Кохаєш-кохаєш, завзято, палко – інкубаційний період може тривати дуже довго – а тоді приходить смерть, а з нею розлука. Кохання завжди зустрічає небажаний кінець».
Дружина Евзебіу була досить набожною (чи здавалася такою). Вона любила обговорювати Святе Письмо, а якось навіть порівняла діяння Ісуса із творчістю Аґати Крісті. Евзебіу ж лишень слухав її і не вірив. Та чи змінить він свої переконання, дізнавшись від таємничої гості історію її життя та материнства? Направду, історія про її сина, що став святим, наводить на думку, що люди можуть повірити у що завгодно, окрім правди. Бо правда подеколи буває дуже жорстокою або навіть нелогічною.
 
Вдома
 
Пітер також залишається самотнім. Кохана дружина померла, а із «сином-невдахою» стосунки у нього не складаються. Чоловік страждає і сумує, аж поки не вирішує придбати мавпу. Йому добре з нею, хоч інколи присутність Одо його жахає. Спостерігаючи за їхнім спільним існуванням, можна помітити, що у Пітера та його нового друга багато схожого. А дещо в Одо навіть можна і перейняти, бо він «перебуває у час, що тече повз нього, мов ріка, на березі якої він сидить. Це чи не найважливіший для засвоєння урок: просто сидіти там і бути».
 
 
Пітер ставиться до мовчазної мавпи, не як до домашнього улюбленця, а як до друга. Можливо, це прояв людської любові, яку йому нікуди подіти. Люди ж ставлять забагато запитань, із ними важче ділитися любовю і тривожними думками.
 
Цікаво, що Пітер знаходить свій дім серед Високих Гір Португалії, побачивши білого носорога. Чому саме носорога?
 
Існує думка, згідно з якою носоріг – це прототип єдинорога, який уособлює у християнстві символ духовних пошуків та божественного єднання (згадки про єдинорога є у Книзі Йова, Книзі Чисел та Псалтирі). Тому можна припустити, що носоріг є символом Христа і смирення. Він спростовує тваринне начало людини (мавпа тікає), звільняючи її від страждань і тривог. Бо лише Пітеру вдалося дістатися додому, приборкавши свою мавпу.  
 
Ця книга – складна, але водночас дуже цікава, кожен знайде в ній щось для себе. Адже мова в романі ведеться не лише про релігію у звичному розумінні. Тим паче автор нікого не змушує у щось вірити, не дає моралізаторських настанов, не виступає у ролі проповідника тощо. Він дозволяє читачеві розкодовувати зміст його містичних загадок та послань, які перекочовують з історії в історію, як йому заманеться.  
 
 
 
Вам може бути цікаво
Ганна Яновська: «Ця книжка виникла внаслідок абсолютно химерного параду подій»
Безсмертя
«Казки під ялинку» – ідеальна книга для сімейних вечорів
«Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». Історія Емми Вотсон
Творити від нуля до безкінечності: рецензія на збірку Марії Титаренко
Книжки під подушку й під ялинку: 10 порад від Старого Лева
stary_lev Стежити
дописів читачів