Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Кравцова Оксана
«Вузька стежка…», на якій можна вижити завдяки Emi, amie, amour
Random
Ця книга про те, що одне маленьке рисове зернятко може бути «значно більшим за континент»; про молодих чоловіків, які, ще не знаючи самих себе, відкриватимуть та відкриватимуться (комусь забракне для цього часу); про того, хто боровся з вітряками, про фанатичну віру в ідею, про фаталізм і виживання, про японську поезію, про червону камелію як яскравий символ любові… І ще про багато інших життєвих «про»…
 
У центрі уваги – роман «Вузька стежка на далеку північ» австралійського письменника Ричарда Фленегана. Це історія військовополонених, які в період Другої світової війни будували залізничну колію між Бірмою та Таїландом.
 
Перед нами постає ціла галерея персонажів: Смаглявець Гардінер, Крихітка Мідлтон, Крілик Хендрікс, Джиммі Біглоу, Когут Мак-Ніс, Мортон Бараняча Голова, Бонокс Бейкер…, а опозиційно до них – Накамура, Кота та інші. Однак на середину імпровізованої сцени автор виводить Дорріго Еванса – австралійського хірурга, в’язня, але водночас командира. Цього Дон Кіхота, що живе всередині каторжної «кухні», воює за життя кожного свого підлеглого. Великого Парубка, який став в’язнем надій бранців. Його поважали попри те, що перед ним постав вибір – «відмовитися допомагати посередникові смерті або стати його слугою». До полону він любив читати, зокрема роман «Улісс». Зустрів кохання – свою Emi, amie, amour – рятівний компас для Дорріго не лише у період перебування в нелюдських умовах у полоні, а й протягом усього життя. Коли він був уже в зрілому віці, журналіст запитав його про бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Не найважливіший момент у цій книзі, але після його прочитання я згадала про фільм «Hiroshima mon amour». Тим, хто читатиме роман, варто подивитися кіно задля того, щоб максимально проникнутися подібною любов’ю… Знаковою, але короткочасною.
 
Проте повернімося до перипетій табірного життя. Дорріго Еванс завжди розумів, що становище, у якому вони опинилися, сприятиме тому, що люди показуватимуть себе з різних боків, бо «страждання не є чеснотою, і воно не витворює чеснот, і з нього не обов’язково випливають чесноти». Він знав, що в людині вживаються різні сутності. В’язні обманюють, грабують, «найгірші симулюють хворобу, найбільш горді – здоров’я». Але водночас проявляють згуртованість і взаємовиручку.
Постійний режим «давай-давай», який нав’язували японці для виконання плану, змінював, знекровлював, зрештою, вбивав.
 
 
Навіть найбільш загартовані ламалися. Крихітка Мідлтон, чиє «могутнє тіло завжди тріумфувало, несло цей маленький розум і вбоге серце так далеко тільки для того, щоб зараз – у цьому дивному, пекельному напівтунелі пломенів, тіней і болю – жорстоко і несподівано зрадити його», не міг змиритися зі своєю безпорадністю, лише викрикував слово «Я!», щоденно все більше знесилюючись. Бонокс Бейкер же попри небезпеку заразитися якоюсь болячкою працював у госпіталі, бо «хтось же повинен». Смаглявець Гардінер не вірив в ідеї, вважаючи, що життя – колода карт, і в ньому «трошки чогось варте везіння». Крілик Хендрікс змальовував навколишню реальність.
 
Дорріго Еванс забороняв згодом зберегти альбом із малюнками, щоб його не використали для виправдання злодіянь японців: «Хто скаже, про що вони? Один зможе інтерпретувати їх як доказ рабства, інший – як пропаганду. Що говорять нам ієрогліфи про те, як було жити під нагаями, будуючи піраміди? Ми про це говоримо? Га? Ні. Ми говоримо про велич і пишноту єгиптян. Чи римлян. Про Санкт-Петербург – і ні слова про кістки сотень тисяч рабів, на яких він побудований».
Читаючи про стосунки у колективі військовополонених, згадала книгу «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла. Автор, бувши психологом, колишнім в’язнем концтабору, також цікавився здатністю людини зберігати людяність в умовах щоденного виживання.
 
Стосовно наглядачів, то їхні погляди на життя Ричард Фленеган також показав. Система японської муштри була спрямована на виховання жорстокості. Навіть той «хлопчик з ніжними очима і з ліхтарем», якого побачив Дорріго, згодом вбиватиме. Імператор «поза добром і злом». І лиш на мить до одного з японських офіцерів приходить думка, пов’язана із вчиненим унаслідок підкорення наказам: «А що, як усе це була тільки маска для якогось жахливого зла?». Проте думка швидко зникає. Їхню філософію важко збагнути. На кожен випадок життя (навіть найбільш жорстокий) знаходиться хайку. Колись навіть існувала вимога щодо створення передсмертного вірша. Поет ХVIII століття Шісуї перед смертю виконав її, намалювавши коло. Його значення читач розуміє на останніх сторінках.
 
Насамкінець хочеться зауважити, що покараними за злочини були не всі. Один зі співробітників колишнього японського командира говорив: «Я хочу сказати, що вас вішали, якщо вам не пощастило чи ви були неважливі. Або якщо були корейцями. Але зараз американці хочуть робити бізнес».
 
Варто акцентувати на тому, що автор не стає на жоден бік. Він показує реальність. А факти вимагають об’єктивного читацького розуміння тексту.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage