0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Втікачі» від часу
Random
Цього літа Старий Лев зробив для своїх читачів дуже особливий подарунок. З липня у книгарнях з’явилась книга «Втікачі» – остання повість легендарного шведського письменника Ульфа Старка. Надзвичайно красиве, проілюстроване Марією Фоєю та перекладене Галиною Кирпою видання вже можна замовити чи придбати у книгарні. Тож поки ви чекаєте на власний примірник, розповідаємо, про що книга. А розповідати, повірте, є що!
 
Вирушити в дорогу. Вирушити додому
 
Спершу треба сісти на метро. Потім їхати червоним автобусом і вийти з нього, коли побачиш на пагорбі ліворуч церкву. А там уже й лікарня. Він знає дорогу, тому що кілька разів бував там із татом. Зараз тато воліє їздити в лікарню якнайрідше, бо з дідусем вони не ладнають. Зате у Нього з дідусем свій особливий і надзвичайно міцний зв’язок. Тож Він обманює батьків, говорить їм, що іде грати у футбол або ще кудись, а сам потай їде в лікарню до дідуся. І це найкраще проведення часу. Це те, що подорослішавши Він називатиме найкращими дитячими спогадами. Це про любов і безтурботну радість.
 
«Ми їли й пили, насолоджувалися бутербродами та напоями і тим, що ми були хитрі, неслухняні й мали однакові імена».
Після смерті бабуні дідусь дуже постарів і посмутнішав. Деякий час він іще жив самотою у родинному домі, але після того, як зламав ногу, не залишається без нагляду лікарів. Онук, якого він лагідно називає Ґоттфрідком найкраще, що в нього залишилось. А ще спогади про дружину і остання банка її брусничного варення у погребі.
 
Одного дня дідусь із онуком вирішують втекти. Зникнути на один день, щоб іще раз побувати в родинному домі. У будинку на пагорбі, який дідусь колись збудував для своєї сім’ї. Пригадати бабуню. Взяти її фотографію та варення. «Втікачі» складають цілий план, заручаються допомогою друзів, тікають з лікарні і відправляються у мандрівку додому.
 
Коли ненаписане стає намальованим

«Втікачі» – саме той випадок, коли художнє оформлення є не доповненням тексту, а рівноцінною складовою книги. Повість Старка спокійна, дещо меланхолійна і дуже зворушлива. Так само можна описати обкладинку та ілюстрації українського видання. Вони і зображують описані автором образи чи сцени, і водночас роблять книгу дещо повнішою, адже показують і те, що автора описує не так детально. Основа Старкового тексту – діалоги. Все найсильніше і найважливіше у книзі відбувається під час розмов, тому описів краєвидів чи надмірної деталізації – мінімум. Та дивлячись на ілюстрації, складається враження, що все несказане письменником намалювала художниця. Навіть охайний, зі смаком облаштований дім, де все на своїх місцях, наче передає суворий характер і серйозність батьків, а наполовину заправлена у штани сорочка і розтріпане волосся Ґоттфрідка – його авантюрність і веселу вдачу.

Перекладачка повісті зі шведської Галина Кирпа та авторка художнього оформлення Марія Фоя допомогли зробити це видання насиченішим. Якщо відверто, то «Втікачі» – одна з найкрасивіших дитячих книг, які доводилось читати.

Прокидатись для вітру. Дивитися на світ як дитина
 
Головна магія цієї книги у двох її головних героях. Дідусь – дуже мудрий чоловік із непростим характером. Читач співчуває йому, коли дізнається про покійну дружину і складні стосунки із сином. Сміється разом із малим Ґоттфрідком, коли дід вчергове не встигає прикусити язика і лається після того, як щось йому не сподобалось. Або коли прикусити язика все-таки вдається, але вже після згадки про біса чи ще когось...

Але найсильніше, що показує цей персонаж – приклад відданої любові. Завжди дивує, як дитячі письменники можуть так по-особливому писати про такі речі, як любов чи смерть? От як Ульф Старк так поетично розповідає про любов, яка від смерті триваліша і за смерть сильніша?
  
 
 
 
– Чи можна любити людину, яка померла? – спитав я.
 
Дідусь щосили відкусив булочку.
 
– А тепер просто заткни пельку, шмаркачу!
 
Я знав, що це означало. Це означало: «Так, можна»
 
У персонаж онука автор вмістив іще більше магії, адже завдяки ньому читач дивиться на світ очима дитини. Звучить дещо банально в контексті дитячої книги, але в цьому випадку говорити так більш ніж доречно. Ульф Старк веде оповідь від імені Ґоттфрідка та описує буденні речі так, як це може побачити лише дитина. Хлопець купляє «Фанту, жовтогарячу, як двері машинного відділення» або чує хропіння дідуся, який нагадує гудіння заведених корабельних моторів. Та й сам дідусь схожий хлопцеві на «Господа Бога, що стомлено приліг на м’яку хмаринку». Такий цікавий дитячий погляд на світ додає книзі щирості та навіть інтимності.
 
«Я прокинувся рано, бо захотілося до вітру»
А найзворушливіші і найсильніші рядочки у книзі – це розмови дідуся з онуком. Коли та життєва мудрість старшої людини стикається із дитячою безпосередність, і вони разом намагаються зрозуміти щось нове.
 
– Мені важко повірити, що я її більше не побачу, – промовив він.
– Мабуть, побачите, – припустив я. – На небі.
– Хтозна, – засумнівався він. – Я не вірю, що на небі є життя. Як можна вірити в те, чого зроду не бачив?
– Я вірю в крокодилів, – мовив я.

Втеча від часу

Очевидно, «Втікачі» – це не лише про авантюру у лікарні. Ульф Старк показує втечу значно більшу і важливішу. Можливо, втечу від шуму і тих неважливих речей, які займають стільки місця в житті. Можливо, щось іще масштабніше. Можливо, це в першу чергу про втечу від часу.

На малого Ґоттфрідка чекає дорослішання і життя, в якому іще стільки всього буде! Він виросте, як виростають усі. А ці два дні стають для нього втечею від часу, яку він зрозуміє лише згодом. Він віддаляється від усього світу і спілкується лише з дідусем, говорить про любов і смерть, про бабуню і варення, про ворон і орланів-білохвостів. Коли не буде дідуся і не буде дитинства, з ним завжди залишатиметься цей день. День, коли він обманув час.

Для дідуся це ще інша втеча. Спочатку – в минуле. У спогади про дружину і життя в збудованому ним будинку. Намагання зрозуміти щось, чого раніше не розумів. Дідусь щодня стає все слабшим. Він вільно говорить про смерть, старається не лихословити і вивчити красномовні слова, щоб на небесах вразити дружину. Чоловік розуміє, що його життя закінчується. Але ця мандрівка в родинний дім, спалення костюму і пошук старого домашнього одягу, куштування брусничного варення із внуком – усе це одна велика втеча. Бодай на день. Але найважливіша втеча у житті.
 
«Він бачив те, що було колись. Те, що він бачив тисячі разів, коли плив цією дорогою, поки ще жила бабуня. Він плив назад у той час. Це було написано на його обличчі».
Вам може бути цікаво
Олег Сенцов: Ув`язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало
Фінн-Олє Гайнріх: Завдання письменника — торкатися непростих тем, які хочеться оминути у власному житті
Арт-студія «Аґрафка»: Прокладати містки між епохами ілюстрацією – найцікавіше завдання
Ніколя Матьє: «Діти їхні» — роман, що став книгою поколінь
Будуючи стіни, не забувайте про мости, а налаштовуючи мости – про стіни, – Вахтанґ Кебуладзе
Про унікальність Річардаса Ґавяліса і «Вільнюського покеру»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати