Відкладена помста – як особиста релігія
Крисюк Тетяна
24.09.2020
«Жити у світі, де нікому немає прощення, де заперечується покутування гріха, – це жити у пеклі»
«Жарт» – перший роман Мілана Кундери, який він завершив писати 1965 року. Роман вперше вийшов 1967 року і одразу став бестселером – було продано 116 тис. примірників. Згодом книга побачила світ французькою у видавництві «Les Éditions Gallimard» із передмовою французького поета і прозаїка Луї Арагона.
1950 року Мілана Кундеру виключили з Комуністичної партії Чехословаччини «за антипартійну діяльність та індивідуалістичні тенденції». 1956 року письменника прийняли до партії повторно. Але 1970 року знову вигнали через участь у демонстраціях та протестах після окупації Чехословаччини радянськими військами.
Ян Людвік, головний герой роману «Жарт», як і Кундера, стає непартійним. Його виганяють зі Студентської спілки, університету й Комуністичної партії через листівку, у якій він написав:
«Оптимізм – опіум для народу! Здоровий дух тхне дурістю. Нехай живе Троцький!».
Звісно ж, Людвік пояснив, що це жарт. Бо Троцький – «найбільший ворог усього того, за що ми боремося й задля чого живемо на світі». Однак партійна комісія, яка складалася зі студентів, товаришів Яна, дійшла висновку, що ніякий це не жарт. І він став «чорнюком» – опинився на військовій службі у штрафному батальйоні. В одну мить зробився ненадійним, знеособленим, позбавленим свободи, якої у нього не було, і майбутнього.
«Урвалося навчання, участь у русі, урвалася дружба, кохання й пошук любові, одне слово, настав край усьому осмисленому плину життя».
Попервах Людвік чинить опір системі. Він тримається осторонь від «чорнюків» зі стажем, бо ж не вчинив нічого такого. Йому не спадає на думку, що інші теж не вчинили нічого такого. За винятком хлопця, який брав участь у антикомуністичній демонстрації. За інших умов Ян би залюбки проголосував за його виключення із партії. Але тепер вони разом носять чорні петлиці.
Поступово Людвік починає відбудувати поламане життя, але жарт про Троцького стає невіддільною частиною його «я». Час від часу (здається, ніби щодень) він подумки пригадує той день, коли надіслав Маркеті провокативну листівку. Пригадує вираз обличчя товаришів на пленарному засіданні, свою промову, присуд партійної комісії. Пригадує, як хотів, але не зміг вплинути на рішення. Тож єдине, що він може зробити зараз – помститися кривдникам. Та чи вдасться?
«Відкладена помста обертається заманкою, особистою релігією, міфом, який щодня дедалі дужче відрізняється від своїх персонажів, які в тому міфі про помсту залишаються незмінні, хоч насправді (адже східці й далі рухаються) вони вже не там, де були раніше: інший Ян стоїть перед іншим Земанеком, і той удар, який я йому заборгував, не воскресити, не відновити, він назавжди утрачений».
Людвік позбавив себе дружби, любові, радості, музики. І Комуністична партія перемогла – зламала того Яна, чия усмішка колись тхнула інтелігенцією та забороненим індивідуалізмом.
Характеристику на Яна Людвіка писатиме він сам, Костка, Ярослав, Люція, Гелена. Нещасливі люди, які, як і головний герой, були змушені підлаштовуватися й перелаштовуватися.
Роман складний, але безумовно вартий вашої уваги. Хоча б тому, аби збагнути, що відкладена помста – це життя у власноруч створеному пеклі.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно