Від Ритки до Марго й до Гошки
Думанська Оксана
02.02.2015
На тлі розмов про читання-нечитання та про пошуки впливу на нечитачів, все частіш думаю про те, що книжковий ринок пропонує дітям. Володіючи дрібкою інформації, не вдаюся до узагальнень, але стверджую: читача приваблюють ті книги, де він знаходить «себе»: в обрАзах чи хоробрих вчинках, в непорозуміннях із педагогами чи батьками, в сприйнятті дорослих проблем – безробіття, заробітчанства, жебракування, втрати бізнесу, раптових недуг тощо. Не ставлю під сумнів привабливість романтично-пригодницько-фентезійних книг, які до смаку окремим категоріям підлітків, але в них, перепрошую, часом проступає вторинність, особливо коли добре начитатися зарубіжних авторів. Так, в захмарні висоти летіти думкою і мріяти зараз є більше причин, ніж колись підліткам минулих літ, зачарованим Верном, Толстим та Бєляєвим, які нині виглядають архаїчно, ніде правди діти. Але живе й реальне зачіпає дужче за примарне.
Поява Маргарити Новак – головної героїні повісті, що вийшла друком у «Видавництві Старого Лева», спричинить чергову сенсацію. І не лише тому, що твір перекладено й сприйнято в Європі, а ще й з причини несподіваних сюжетних «роздвоєнь», до яких вдається авторка – Діна Сабітова.
Вона ніби випробовує читача на сміливість і здогадливість, коли першу частину завершує порятунком сім’ї під час пожежі, а в другій виявляється, що дівчатка осиротіли; друга частина закінчується тим, що Маргарита остаточно знаходить собі нову родину, а в третій виявляється: її повертають до дитбудинку; третя частина таки стверджує, що дівчинка вже оселяється у нових названих батьків, але авторка додає-повторює епізод оформлення паперів, з якого не випливає, що Гошка їх підпише…
І в таких непевностях є свій сенс, бо ж будь-яка ситуація може мати протилежне завершення: щасливе – нещасливе, трагічне – комічне, добром – злом. Людина мислить, а Бог крислить. Кожна подія залежить від збігу кількох – якщо не багатьох! – чинників. А у випадку з Маргаритою, то це просто своєрідний тест читачам: як вони у своїй уяві побачать її долю, продовживши буття героїні в новому для неї барвистому світі чи повернувши дівчинку в звиклий притулок, де, зрештою, теж є люди, які її люблять…
Історія Ритки–Марго–Гошки, подана її внутрішніми монологами, викликає не примітивне співчуття до дитини, народженої пияками, а переконання в тому, що вона виживе, вистоїть, зреалізується. Сама Ритка не сприймає своє напівголодне і небагате на вияв любові життя в трагічному ключі, вона у всьому знаходить промінчики добра, тому не накопичує у своєму маленькому серці обрАз на рідко тверезу матір, на нестриманого на бійку батька, на молодшу сестричку Геленку, за яку доводиться відповідати.
І що цікаво – за всією цією загалом небарвистою оповіддю про дівчинку в часах від дошкільняцтва і до підліткового віку – у вас не складеться враження, ніби авторка зосередилася на темі людської деградації, «витискаючи» з неї якомога більше мелодраматизму. В книзі цього нема й близько! Зате є градація деградації: хтось продає душу горілці, а хтось просто войовниче обстоює власний комфорт, намагаючись уникнути всіх можливих ризиків. Та чи уникне? Чи не загризе сумління Ларису Сергіївну в добре облаштованому порожньому домі, де могла б замешкати рудоволоса Марго?
Мені здається, що повість Діни Сабітової написана підліткам і дорослим. Це одна із небагатьох книг, в якій кожен може упізнати свої страхи і перемоги, сумніви й поразки, сподівання й зневіру. Але не впасти в чорний відчай: який несправедливий світ! І як антитеза згадується санаївська повість «Поховайте мене за плінтусом», у якій бабуся намагається створити своєму онукові тепличне животіння. Там теж і сміх, і сльози…
Ритка–Марго–Гошка світитиме своїм золотим волоссям і не втратить зі свого поля зору ні краплинки добра, яким її обдаровують люди. Вона не плекає в серці помсти за обрАзи і вона не схожа на бідну сирітку, що піде жебрати, скиглити, прибіднятися і виставляти свої нещастя як причину її пожаліти. До такого висновку читач дійде сам, авторка ж стоятиме осторонь, бо сказала лиш те, що треба сказати: дорослі, пильнуйте дітей…
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно