0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Великі проблеми маленьких людей: рецензія на книгу Террі Пратчетта «Вільні малолюдці»
Random
Тіфані прочитала оголошення і усміхнулася. 
– Є хто? – спитала вона. Дзвоника не було, тож вона голосно мовила «стук-стук». 
Жіночий голос десь зі середини відповів: 
- Хто там? 
- Тіфані. 
- Яка Тіфані? 
- Тіфані, яка налаштована серйозно.
 
«Вільні малолюдці»
 
Що визначає справжню відьму? Гостроверхий капелюх? Чи, можливо, незвичайна домашня тваринка, як-от жаба чи одноокий кіт? Або специфічний спосіб використання господарського приладдя? Якщо вірити Террі Пратчетту, то жодна з цих ознак ще не робить відьму відьмою. Адже справжню чаклунку можна визначити лише по тому, наскільки вправно вона може орудувати сковорідкою.
 
Тіфані Болячка – мешканка мальовничого (чи не дуже) Крейдокраю. Надзвичайно розумна і кмітлива, Тіфані тільки тим й займається, що доглядає за непосидючим молодшим братом та варить сир. Але коли до мирного Крейдокраю приходить біда, саме Тіфані безстрашно кидається на порятунок рідного селища. Озброївшись сковорідкою і армією маленьких, але бравих Нак Мак Фіглів, Тіфані хоробро кине виклик Королеві – володарці темних світів та нічних кошмарів, яка захотіла посягнути на найдорожче, що має Тіфані, – її сім’ю.
 
Відьомські тонкощі
 
Хто не любить відьом Пратчетта? Те, настільки письменник вдало підім’яв образні стереотипи під реалії Дискосвіту, не може не дивувати.
 
На перший погляд може здатися, що «Вільні малолюдці» – нова інтерпретація «Права на чари». Адже тут і там ми маємо маленьку тямовиту дівчинку, на чиї плечі впала тяжка магічна ноша. Але на цьому схожість між цими двома частинками Дискосвіту закінчується.
 
«Вільні малолюдці» – самобутня історія про становлення однієї маленької відьми, яка навіть не знала, що такою є. Тіфані – неймовірно гордовита та прагматична. Вона чіпляє своїм поглядом на світ та вмінням викрутитися навіть із найбільш заплутаної ситуації. Пратчетт не надає детального опису зовнішності дівчинки, а робить ставку лише на її внутрішні якості, а вони, до речі, не завжди є позитивними. Але навіть найгірші риси характеру Тіфані обертає на свою користь:
 
«Усі відьми – егоїстки, сказала якось Королева. Але Задні Думки підказували Тіфані: "То оберни егоїзм на свою зброю! Хай усе стане твоїм! Хай життя, сни та мрії інших стануть твоїми! Захисти їх! Відведи їх до отари! Пройди заради них крізь бурі! Віджени вовків! Мої сни! Мій брат! Моя сім’я! Моя земля! Мій світ! Як ти смієш відбирати те, що належить мені?"».
 
Коли розмір не має значення
 
Але не лише героїнею прекрасна ця книга, адже головними союзниками Тіфані тут виступають ніхто інші, як войовничі Нак Мак Фіглі – маленькі, здібні до бійок і пиятики піксі. Завдяки їхнім неповторним діалогам роман вийшов надзвичайно саркастичним та смішним. А колоритний переклад лише додав гостринки до і без того кумедних розмов.
 
 
Казково чи не дуже?
 
Якщо говорити про сюжет, то спочатку він дуже нагадував мені всім відому історію про Снігову королеву. Взагалі, про Пратчетта та його «любов» до казок можна говорити вічно:
 
«Багато оповідок, як на її думку, були вкрай непевні. Одна була про двох милих діточок, які запхали злу відьму у піч. Тіфані не давало це спокою, правду кажучи, після трафунку з місіс Окунець. Такі оповіді, на її переконання, перешкоджали тверезому мисленню. Вона прочитала ту історію та задумалась: "Перепрошую? Ніде немає такої печі, щоб вмістити цілу людину! А діти чому собі вирішили, що можуть отак просто вештатися лісом і їсти чужі будиночки? Чому той хлопець, якому забракло клепки докумекати, що корова дорожча за п’ять бобів, мав право убити велетня і вкрасти його золото? Це вже не кажучи про акт вандалізму проти природи! А та дівчина, не здатна відрізнити рідну бабусю від вовка? Вона або тупа, як бук, або родом із дуже некрасивої сімейки. Ці казки – несправжні! Але через них загинула місіс Окунець"».
 
 
Саме в цьому романі Пратчетт доводить, що реальний світ – набагато важливіший за вигаданий, який ми кожен день будуємо у власній голові. Мрії – це прекрасно, але якщо ми будемо жити самими фантазіями, то не матимемо часу на те, щоб їх втілити.
 
Кому читати
 
«Вільні малолюдці» припадуть до душі шанувальникам Відьомського циклу або тим, хто шукає в роботах Пратчетта нотку серйозності та гамму роздумів про все на світі.
 
Вам може бути цікаво
Дзвінка Матіяш про книжку Дороти Тераковської «Там, де падають ангели»
Книга Миколи Рябчука «Лексикон націоналіста та інші есеї» вже у книгарнях!
Я люблю йогу!
Улюсан Рукіє
Берк Езґі
Фенюк Анастасія
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати