Великі перипетії у маленькому місті: як «Поштова лихоманка» сколихнула весь Дискосвіт
Старовойт Тоня
28.09.2020
Террі Пратчетт – вже відома та визнана персона,чиї книги користуються популярністю у читачів зі всього світу. Українці – не виняток. За кілька років «Видавництво Старого Лева» переклало книжки з багатьох циклів «Дискосвіту». Останній і найменший розпочатий – цикл «Мокр фон Губперук», в якому вийшла перша частина «Поштова лихоманка» – іронічна, з гумором та потужною алюзією на речі, що знаходяться доволі далеко від фантастичних.
Хто такий Мокр фон Губперук?
Цей книжковий цикл Пратчетта розповідатиме про колишнього шахрая, який, хоч і обдурив пів (і навіть більше) світу, одначе жодного разу на його руках не було крові. Мокр фон Губперук мав загинути на гільйотині за чергове і наймасштабніше шахрайство. Однак Патрицій, правитель Анк-Морпорка, дає злодію останній шанс – розпочати нове життя на державній службі та відновити роботу місцевого поштамту.
Нетипова типовість
«Родзинка» Террі Пратчетта не стільки в сюжетах, скільки у стилі письменника. Фабула «Поштової лихоманки» доволі тривіальна: поганець перетворюється поступово на героя, але на його шляху стоїть справжній поганець, який намагається не дати Мокру відновити поштамт та використовує для цього усі можливі засоби: від залякувань та погроз до найманого вбивці.
Одначе, ми всі це неодноразово бачили, чи не так? Звичайно! Але люблять Пратчетта зовсім не за це.
Гумор – ось що тягне кожну з багатьох історій автора. Він добрий, але водночас й інтелектуальний. Смішне поєднується з відвертим чи сумним та набуває нових, небачених раніше форм. Читач може багато критикувати Пратчетта за лінійність та передбачуваність сюжету, але ніколи – за почуття гумору.
Нереальна реальність
У «Поштовій лихоманці» підняте ще й таке гостре питання, як кумівство та корупція. Таємні домовленості заможних та егоїстичних людей з товстими гаманцями, аби залишатися такими і надалі будь-якою ціною.
Пан Злотний, головний злодій та власник семафорних веж, у романі зображений як доволі реальна людина, яка є у кожному населеному пункті. Такий реалізм, домішаний до фентезі, уособлює інтелектуальну частину роману, яка точно зацікавить широку вибірку аудиторії.
Кому читати «Поштову лихоманку»
Фанатам Пратчетта
Будьте певні: роман не поступається іншим творам письменника, а в деяких аспектах – навіть кращий за сенсовими навантаженнями. Звичайно, гумору тут не так багато, як у циклах «Відьми» та «Смерть», але він може зачарувати іншим. В дечому він суміжний із позацикловим твором Пратчетта «Правда».
Новачкам у темі фентезі
Цикл «Мокр фон Губперук» не причаїв у собі великі пласти заклять, магії та фентезійних істот. Персонажі тут доволі зрозумілі пересічному, непідготовленому читачу. Але будьте готові зустрітися у «Поштовій лихоманці» з ґолемом та листами сторічної давнини, що вміють розмовляти.
Тим, хто прагне втекти від реальності
Реальність може гнітити. Це правда. Такі книжки, як ця, – добрі, смішні, але з натяком на глибину – виконують чудову роль антидепресантів. «Поштова лихоманка» бере читача за руку, веде довгими коридорами сторінок та сюжетних перипетій, аби той забув про усі проблеми і просто розслабився. Бо ж читання не завжди має бути серйозним, хіба не так?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно