Український "Олівер Твіст"
10.11.2015
Світлана Пиркало, ВВС Україна
Книга Андрія Бачинського – для підлітків, але і для дорослих. Це гостросюжетна оповідь, у якій герої, їхні почуття і мотивації будуть близькими читачам майже будь-якого віку, а напружений сюжет змушуватиме перегортати сторінки.
Хлопець Сергій намагається порятувати свою посестру Яринку, яка потрапляє в лапи батька-вбивці. Втікши від людей, які не змогли захистити Яринку, він уперто до неї йде, пройшовши через корумповану міліцію, через банду злодіїв, через добрих, але на перший погляд не дуже помічних людей, він дістається мети – і запобігає лиху.
Але це не просто діти, і не просто пригоди. Сергій з Яринкою – глухонімі і познайомилися в спеціальному інтернаті для дітей з вадами слуху. Талановитий юний піаніст Сергій втратив слух і мову – а також батьків і сестричку – в автокатастрофі.
Яринчину маму забив до смерті батько-пияк. Обоє відлюдкуваті, вони знайомляться, коли Сергій починає грати на піаніно, як Бетховен, не чуючи себе, а Яринка, яка раптом виявляється, може відчувати вібрації інструменту і, можливо, навіть щось чує – її ніхто ніколи не обстежував належним чином перед відправкою в інтернат. І ось батька Яринки достроково випускають із тюрми. Інтернат не може заборонити йому забрати доньку... Сергій тікає і майже одразу потрапляє в банду Саньки-глухаря, який, вражений музичними пальцями Сергія, вчить його на "щипача", тобто кишенькового злодія.
Як вирватися Сергієві? Як знайти і врятувати Яринку? Далі переказувати сюжет не буду, щоб не псувати читачам задоволення.
Попри тяжкі і трагічні долі героїв, книзі вдається майже неможливе – не лише зацікавити, а й надихнути читача, змусити замислитися над тим, як в Україні живуть і адаптуються люди з вадами слуху, та і з будь-якими вадами. Причому автор робить це, не впадаючи в дидактизм, без лекцій, найкращим – але і найскладнішим способом: розповівши захопливу історію.
Заради справедливості відзначу, що багато дорослих і навіть один міліціонер у книзі – позитивні персонажі і намагаються зробити правильний вибір у житті. Але ми знаємо, що якби не підліток Сергій, усе повернулося б зовсім не таким боком...
Книга невелика і легко прочитається. Вона нагадала мені в якихось моментах "Олівера Твіста" Діккенса, там, де хлопець потрапляє в банду. Підсумок книги – "Рятуючи одну дитину, ти рятуєш цілий всесвіт" – також відлунює тоном давно минулих днів.
Щось трохи є спільного з популярним сучасним дитячим автором у Британії Робертом Мачамором, який пише про дітей-сиріт-шпигунів.
Якісь паралелі можна, напевне, проводити із фільмом "Плем’я" режисера Слабошпицького, хоч той далеко не для дитячої аудиторії. Ключовим є те, що люди – діти – з фізичними вадами показані як повноцінні, живі і цікаві персонажі, а не як жертви обставин, яких треба жаліти.
Деякі колеги, з якими я говорила про цю книгу, вважали, що вона місцями нерівна. Мені так не здалося, можливо, тому, що я люблю пригодницьку дитячу літературу, а це вона і є.
Ще одне спостереження: попри те, що відбувається навколо, книги, які поки що я прочитала цього року, є гуманнішими за попередні роки.
Люди, відмінні від інших, фізично, психічно, чи через приналежність до меншин, потроху стають повноцінними героями нашої літератури. А це означає, що сама література почувається більш здоровою і впевненою: вже відходить "покоління самоідентифікації", до якого і я як автор належу, коли фундаментом творів була автобіографічність або українство героїв, і було не до меншин.
Нинішні автори готові дивитися на світ навколо себе і бачити в ньому не лише себе.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно