0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Три книжки Мілана Кундери про любов і Європу
Random
Якби треба було назвати одного з найбільш європейських сучасних письменників, то вибір однозначно зупинився б на Мілані Кундері. Всесвітньо відомий поет, прозаїк і драматург запам’ятається в історії літератури тим, що завдяки його творчості чеська культура отримала нове звучання в контексті світової і, безперечно, закріпила своє право бути частиною європейської.
 
Лілія Шутяк, Шпальта
 
Широко знаний у світі й не до кінця прийнятий на батьківщині, Кундера пройшов через комуністичну партію, дисидентство, еміграцію і заборону в Чехії. Останнє зумовило те, що його твори спершу виходили французькою мовою, лише згодом – чеською (в емігрантському видавництві). Такі доволі складні життєві обставини частково посприяли популярності автора. Зіграло свою роль і тогочасне зацікавлення митцями-втікачами з комуністичного табору й тематикою, що вони висвітлювали.
 
1984 року Кундера опублікував славнозвісне есе «Трагедія Центральної Європи». У ньому він чітко протиставляє Європу і Росію. «Ніщо не могло бути таким чужим Центральній Європі та її пристрасті до різноманітности, – пише автор, – як Росія – одноманітна маса, що все уніфікує та централізує, сповнена рішучости перетворити всі народи своєї імперії (українців, білорусів, вірменів, латишів, литовців та інших) в єдиний російський народ (або, як звичайно висловлюються в цьому столітті узагальненої словесної містифікації, в “єдиний радянський народ”)». У цьому – ще один аргумент на користь актуальності автора нині й того, щоб познайомитися з трьома його книжками саме до Дня Європи, який в Україні відзначають щороку третьої суботи травня.
 
Найвідоміший роман Кундери – «Нестерпна легкість буття». Події в ньому відбуваються у 1968 році, коли радянські танки вторглися до Праги. Твір розповідає про життя двох пар – Томаша і Терези та Франца і Сабіни. Автор спирається на думки давньогрецького філософа Парменіда про легкість і важкість буття та прийнятих рішень. Усе це – поняття відносні та змінні. Й оскільки живемо лише раз, то насправді ніколи не знаєш, що важить, а що, зрештою, не має жодного значення.
 
Томаш і Тереза мешкають у Празі. Він – успішний хірург, вона – фотографиня. Долі обох героїв склалися непросто. Терезі з дитинства життя з родиною здавалося концентраційним табором, де всі мешкали разом, без жодної приватности. Доходило до того, що її матір ходила квартирою гола і стверджувала, що «тіло існує лише на те, щоб перетравлювати їжу і вивергати шлаки». По-справжньому щасливою Тереза була лише, «коли фотографувала російських вояків на вулицях Праги й наражалася на небезпеку». Кохання до Томаша спершу приносить жінці радість, але згодом перетворюється на справжні тортури, коли той починає регулярно їй зраджувати. Для Томаша ж «це була безвихідь: для коханок він був затаврований своєю негідною любов’ю до Терези, а для Терези – ганебним тавром стосунків із коханками».
 
Після драматичних подій 68-го року герої переїжджають до Цюриха, але ненадовго. Тереза втікає від Томаша, а згодом і він повертається на Батьківщину. От тільки тут запанували інші порядки, і відтепер життя обох стане зовсім інакшим.
 
Сабіна – одна з коханок Томаша, яка має стосунки і з університетським викладачем Францом. Вона – чеська художниця, яку приваблювала «зрада, а не вірність». Сабіна люто ненавиділа демонстрації саме тому, що з дитинства була змушена брати в них участь, а також кіч – цей «естетичний ідеал усіх політиків, усіх партій і всіх політичних рухів». Франц був справжнім утіленням Європи: «його мати походила з Відня, батько був французом. А він швейцарець». Чоловік – мрійник і добряк. Він витворив справжній «культ Сабіни», що був радше релігією, ніж коханням.
 
Долі цих героїв змінюються паралельно з долею Європи. «Історія Чехії та Європи – це два ескізи, накреслені недосвідченістю людства, – міркує автор. – Історія легенька, як і життя окремої людини, нестерпно легка вона, легка, мов пух, немов пил, що його звіває вітер, немов те, що завтра зникне без сліду». Чи не те саме відбувається і з людьми?
 
Інший роман Кундери, в якому автор продовжує тему легкости, цього разу – в повільному танці під акомпанемент приємної музики – «Вальс на прощання». Тут описано світ дуже різних чоловіків і жінок, в якому ті обертаються, мов у водевілі або «Сні літньої ночі» Шекспіра. Кожен із героїв має власні мрії та переживання, які в певний момент заплутуються настільки, що стає незрозуміло, хто ж оступився і почав рухатися не в такт.
 
Історія відбувається у маленькому курортному містечку, куди з метою лікування від безпліддя приїжджають жінки з різних міст. Багатьом із них допомагає чудодійний метод лікаря Шкрети, який у такий спосіб втілює свій химерний план.
 
Сюжет дивним чином весь час обертається довкола медсестри Ружени – на вигляд непримітної молодої жінки, яка раптово дізнається про свою вагітність. Із перших сторінок роману ми бачимо, що вона мріє коли-небудь «вирватися з цього містечка, що аж кишить жіноцтвом». Натомість змушена працювати тут без надії на будь-які зміни.
 
Розриваючись між відомим сурмачем Клімою, який мав із нею тимчасовий зв’язок, та закоханим і бідним Франтішеком, Ружена обирає на роль батька дитини першого. Але її в житті чекає ще декілька несподіванок, які значною мірою об’єднують й інших персонажів – колишнього політичного в’язня Якуба та його підопічну Ольгу, дружину Кліми Камілу, що потерпає від власних ревнощів, багатого американця Бертлефа, який віднаходить у романі любов і свого нащадка.
 
У будь-якому разі відвідини цього містечка кожному з восьми героїв запам’ятаються надовго. Не кажучи про тих, хто не покине його взагалі. А про причини й наслідки, що змінюються в ритмі вальсу, дізнаєтеся з твору.
 
Ще один твір Кундери, який цього року побачив світ в українському перекладі Леоніда Кононовича, – «Безсмертя». Це один із найновіших романів автора, в якому є декілька сюжетних ліній. Одна з них висвітлює такий типовий для творчости письменника любовний трикутник. Дві сестри, Аньєс та Лора, закохані в Поля. От тільки для першої він чоловік, батько її дочки Брижіти, а для другої – шваґер. Стосунки в родині набувають справжньої токсичности після розриву Лори з Бернаром, який був її «останнім шансом» створити сім’ю.
 
Інша лінія в творі – це любовна історія Ґете та Беттіни Брентано. Остання втерлася в довіру до матері класика, щоб дізнатися якомога більше про німецького поета і написати книжку на основі спогадів та їхнього листування. В такий спосіб вона прагла здобути для себе безсмертя. Та не тільки Ґете, а й інших видатних митців тогочасности Беттіна переслідувала для досягнення цієї мети. «Завдяки своїм коханням вона присутня на широкому полі європейської історії, що простягається від ХVІІІ століття аж до половини нашого». Непоганий спосіб залишитися в історії, чи не так?
 
Але не такий уже унікальний. У романі Кундера наводить діалог у позасвітті між Ґете та Гемінґвеєм (так-так, між цими абсолютного різними авторами!), в якому останній скаржиться, що ще не встиг умерти, а знайомі вже давали інтерв’ю і писали книжки про нього. «Смерть і безсмертя – нерозлучна пара, краща, ніж Маркс із Енґельсом, ніж Ромео з Джульєттою, ніж Лорельт і Гарді», – пише Кундера. І міркує зокрема також про Бетховена і кролика Сальвадора Далі, зустріч Ґете і Наполеона, молодість і старість та продовження себе в дітях (як Поль, що черпає енергію молодости в дочці Брижіті), характер безсмертя в епоху камер, а також появу нового типу людини homo sentimentalis. «Європа – це цивілізація почуттів», – пише автор. Вона породила особистість, в якій почуття стали цінностями.
 
У книзі багато роздумів про роль політиків, журналістів та рекламних агенцій у сучасному світі та й загалом про трансформації, що відбулися наприкінці ХХ століття. «Ти гадаєш, що французька молодь готова воювати за батьківщину? – запитав Поль у свого керівника радіостанції Гризлі. – Про війну в Європі й думати годі. Люди в Європі вже не здатні воювати». Змінилося і сприйняття смерти й війни. Через постійну присутність останніх у новинах та ЗМІ їх перестали сприймати як щось трагічне. За цих умов важливого значення набуває культура. «Війна і культура – два полюси Європи, її пекло і рай, її слава і ганьба, і їх неможливо розмежувати», – стверджує Кундера.
 
Загалом, у «Безсмерті» чимало подібних міркувань. Про свободу й двозначність, правдивість і відвертість, а також про тих, хто після смерти лишається в пам’яті нащадків. Тільки якою буде ця пам’ять? «Злочинні режими створюють не злочинці, а ентузіасти, певні того, що знайшли єдиний шлях, який провадить до раю».
 
Вам може бути цікаво
Топ-5 від Богдана Коломійчука: книжки, музика, кіно
Проза, таки проза: роман Василя Махна «Вічний календар»
7 письменників про знакових авторів, які їх надихали
Онлайн-презентація роману «Діти їхні» Ніколя Матьє!
Моя подруга з темної матерії
Скрибченко Дар’я
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати