Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Бабкін Сергій
Теорія та практика творчості від Інґмара Берґмана
Random
Книга Інґмара Берґмана «Laterna Magica» — це історія еволюції шведського театру та світового авторського кіно від пізніх 1930-х років до кінця тисячоліття. Враховуючи автобіографічний жанр видання, в тексті пропонуємо перенести акцент нашої уваги з життєписних фактів до методик мистецької діяльності, якими шведський режисер ділиться з читачем.

Laterna Magica обкладинка
Тираж закінчився
 
Кожен митець починається з внутрішнього бунту. Всередині переповнюють о́брази, чуються голоси, відтворюється картина і, в певний момент, стає неможливо втримувати ці речі в собі, інакше є усі шанси спричинитися до безуму, параної. Власне, процес виходу бунту на зовні (не важить, чи йдеться про полотно художника, чи режисерську камеру, чи друкарську машинку) Берґман називає перекладом та конкретизацією. Хаос свого внутрішнього світу митець перекладає, втілюючи унікальний ритуал: використовує, наче деталь конструктора, кожну емоцію, погляд, слово. «Моя фахова справа — це ніби педантичне управління тим, що неомовне», — резюмує він.
 
Досягнути точності передачі та згадуваного педантичного адміністрування дозволяють безперервні репетиції. Йдеться не лише про репетиції театральні. Скажімо, коли автор читає ним написане — це також свого роду репетиція, адже відбувається процес поглинання (на противагу творенню) людиною інформації, міркування над обставинами героїв, ужитими або несказаними ними словами. Репетицією художника є спостереження та співставлення гри світла реального світу та кожної точки на його полотні. Репетиції дозволяють вчасно вносити корективи, убезпечуючи від творчого фіаско. Інґмар Берґман так характеризує цю роботу: «Моя репетиція — це операція в спеціально обладнаному для цього приміщенні. Там панує самодисципліна, чистота, світло і тиша... Це ретельна робота, а не приватна терапія для режисера і актора».
 
 
Слідом за Самюелем Беккетом, котрий болісно розчарувався в слові як засобі вираження і в літературі, і в театрі, шведський режисер у 80-х роках починає заново шукати формулу німого кіно. Однак, на відміну від початку сторіччя, до цього його спонукає не відсутність технічних можливостей, а бажання «розірвати зв'язок зі звуковими фільмами». Натомість у його уяві з'являється кіноряд, наповнений «довгими частинами фільму без діалогів чи акустичних ефектів». Спробуйте уявити життя, в якому не слова впливають на послідовність подій, а зміна кадрів, між якими лише «вгадується якийсь туманний зв'язок». На жаль (для потенційних споживачів такого продукту), Берґман досить скоро закінчив власний експеримент, адже безсонні три тижні роботи обернулися болючими судомами та порушенням рівноваги. Можливо, вища мистецька Благодать (як він її іменує) розсудила, що ще не готова вилучити слово, як спосіб, в який здійснюється творчість.
 
Ще одна порада, котрою ділиться режисер, стосується місця імпровізації в мистецтві. Звісно, Берґман не заперечує її права на існування, але наголошує, що момент для залучення імпровізації повинен з'являтися лише у випадку абсолютної впевненості та досконалого володіння матеріалом. Інакше імпровізування засвідчує дилетантство та непідготовленість того, хто вдається до нього. Сувора, але справедлива заувага:  дійсно по-скандинавськи.
 
 
До творення мізансцени швед підходив із неймовірно ретельністю, адже саме вона визначає напрям усієї постановки. За його словами, чіткість та простота сигналів, котрі ретранслюються від актора глядачеві, сягнувши максимального значення («бажано з точністю до секунди»), дозволяють (в умовах сценічної гри) навіть «ставити одне припущення на противагу іншому, але обов'язково робити це навмисно [курсивом Берґман виключає можливість імпровізації], тоді виникає ілюзія одночасності та глибини, стереоефект».
 
Берґманові вдалося розібрати власну творчість та її вплив на особисте життя з ретельністю та ненав'язливою прискіпливістю — так, наприклад, як Владімір Набоков упорядкував двотомник своїх «Лекцій з літератури». За дуже вагомим винятком: автором критичної роботи виступив сам об'єкт критики. Опускайте завісу під овації!
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage