TED рекомендує: чого дорослим варто повчитися у дітей
18.01.2019
Американці Адорі Світак зараз 21 рік, однак ще в дитинстві її називали вундеркіндом та назвали юною політичною діячкою у США. Коли їй було лише чотири, вона почала записувати свої перші розповіді, а ще через три роки вийшла друком її перша книга «Пальці, що літають». А у свої 14 вона виступила на відомій у всьому світі щорічній конференції TED та розповіла дорослим про те, що вони можуть навчитися у дітей. Пропонуємо вам текст з її виступу.
Переклад з англійської – Юрій Гладун.
Отож, я б хотіла почати із питання: коли вам востаннє говорили, що ви поводитеся по-дитячому? Бо дітям як я, це кажуть досить часто. Щоразу, коли ми висуваємо нелогічні вимоги, безвідповідально поводимося, чи проявляємо будь-які інші ознаки нормальних американських громадян, нашу поведінку називають дитячою. І це мене справді турбує. Врешті-решт, погляньте на ці події: імперіалізм та колонізація, світові війни, Джордж В. Буш. Спитайте себе, хто відповідальний? Дорослі.
А що зробили діти? Що ж, Анна Франк доторкнулася до мільйонів сердець своєю зворушливою розповіддю про Голокост, Рубі Бріджес допомогла припинити сегрегацію у Сполучених Штатах, і зовсім нещодавно, Чарлі Сімпсон допоміг зібрати 120 тисяч фунтів для Гаїті на своєму маленькому велосипеді. Тож, як видно з цих прикладів, справа тут зовсім не у віці. Риси, яким відповідає слово «дитячий», так часто помітні у дорослих, що нам потрібно його заборонити як дискримінацію за віковою ознакою, коли йдеться про критику поведінки, пов’язаної із безвідповідальністю та ірраціональним мисленням.
Знову ж таки, хто може сказати, що певні типи ірраціонального мислення – це не є якраз те, що потрібно світові? Можливо, раніше у вас були грандіозні плани, але ви зупинилися, бо подумали: «Це неможливо», чи «Це занадто дорого», або «Це не принесе мені вигоди». Так чи інакше, ми, діти, не схильні так все ускладнювати, коли справа доходить до роздумів про причини, чому не слід братися за справу. Діти можуть бути сповненими надихаючих прагнень та життєрадісних думок, таких, як моє бажання, щоб ніхто не був голодним, чи щоб усе було безкоштовною утопією. А багато серед вас все ще так мріють та вірять у можливості? Інколи знання про історію та минулі крахи утопічних ідеалів можуть бути тягарем, бо зрозуміло, що якби усе було безкоштовним, тоді запаси продовольства вичерпалися б і настав би хаос. З іншого боку, ми, діти, й досі мріємо про досконалість. І це добре, тому що, аби втілити що-небудь у реальність, вам потрібно спочатку про це помріяти.
Великою мірою сміливість нашої уяви допомагає розширити горизонти можливостей. Наприклад, Музей скла у Такомі, Вашингтон, мій рідний штат – агов, Вашингтоне! – має програму, яка називається «Дитячий дизайн скла», і діти малюють свої власні ідеї для витворів мистецтва зі скла. Так от, один із майстрів цього музею сказав, що деякі з числа своїх найкращих ідей вони отримали саме завдяки програмі, тому що діти не турбуються про те, наскільки важким може бути видування скла у певні форми; вони лише придумують хороші ідеї. І ось, коли ви думаєте про скло, то, напевно, на думку спадають барвисті витвори Чіхулі чи, можливо, італійські вази, але діти кидають виклик майстрам, щоб вони вийшли за ці рамки у світ прибитих горем змій та беконових хлопчиків, у яких, як ви можете бачити, м’ясний зір.
Отож, притаманна нам мудрість не повинна бути знанням лише для вузького кола втаємничених. Діти вже багато вчаться від дорослих, і ми також маємо, чим поділитися. Мені здається, дорослим слід починати вчитися від дітей. Переважно я виступаю перед освіченою аудиторією, викладачами та студентами, і мені подобається така аналогія: не лише викладачі повинні бути головними у класі і говорити студентам: «Робіть це, робіть те». Студентам потрібно навчати своїх викладачів. Навчання між дорослими та дітьми має бути взаємним. Реальність, на жаль, є дещо іншою, і, значною мірою, вона пов’язана із довірою, чи її нестачею.
А коли ви комусь не довіряєте, то накладаєте на них обмеження, чи не так? Якщо я сумніваюся у спроможності моєї старшої сестри повернути мені 10 відсотків, які я встановила на її останню позику, то мені доведеться призупинити її можливість позичати у мене гроші, поки вона мені їх не поверне. Реальна історія, між іншим. І, здається, у дорослих переважно обмежувальне ставлення до дітей, починаючи з кожного «не роби того, не роби цього» у шкільному підручнику, і завершуючи обмеженнями на користування Інтернетом у школі. Як видно з історії, режими стають репресивними, коли бояться втратити контроль. Незважаючи на те, що дорослі може й не зовсім на рівні тоталітарних режимів, думка дитини має невеликий вплив при створенні правил, хоча насправді відношення мали б бути взаємними, коли старше покоління вивчає та бере до уваги бажання молодшого.
Ще гіршою від обмежень є ситуація, коли дорослі часто недооцінюють можливості дітей. Нам подобаються непрості завдання, але якщо очікування невисокі, повірте мені, ми опустимося до їхнього рівня. У моїх батьків було усе, тільки не низькі очікування щодо мене та моєї сестри. Гаразд, вони не говорили нам ставати лікарями або юристами, чи ще кимось у цьому роді, але мій тато читав нам про Арістотеля та перших борців з мікробами, в той час як багато інших дітей слухали «Колеса автобуса крутяться, крутяться». Так, ми це теж слухали, але перші борці з мікробами – це круто.
Я любила писати із чотирирічного віку, а коли мені було шість років, мама купила мені ноутбук зі встановленим Microsoft Word. Дякую вам, Білле Гейтсе і дякую, мамо. Я написала понад 300 оповідань на тому маленькому ноутбуці, і хотіла їх видати. Замість того, щоб насміхатися з цієї єресі, що дитина хоче, аби її твори видавалися, чи запевнень, що слід ще трохи підрости, мої батьки мене по-справжньому підтримували.
Багато видавців не були настільки обнадійливими, а один із них – великий видавець дитячої літератури іронічно заявив, що вони не співпрацюють з дітьми – видавець дитячої літератури не співпрацює з дітьми? Не знаю, ви, напевно відштовхуєте великого клієнта. А один видавець, Action Publishing, зважився зробити крок назустріч і довіритись мені, прислухатись до моєї думки. Вони видали мою першу книгу, «Пальці, що літають» – ось, ви можете її тут побачити – і з того часу справа дійшла до виступів у сотнях шкіл, передавання своїх ідей тисячам педагогів і, врешті-решт, сьогоднішнього виступу.
Я ціную вашу увагу сьогодні, тому що, аби показати, що вам дійсно не байдуже, ви слухаєте. Але тут щось не гаразд із цією картинкою у рожевих фарбах, де діти є значно кращими від дорослих. Діти виростають і стають дорослими, як ви. Справді, як ви? Мета полягає не в тому, щоб перетворювати дітей на таких дорослих як ви, а радше на кращих за вас, хоч це й може виявитись дещо складним, якщо врахувати ваші, друзі, заслуги. Але прогрес відбувається саме так: нові покоління та ери виростають та розвиваються і стають кращими за попередні. Через це ми вже не живемо у Темних віках. Незалежно від вашої посади чи місця у житті, необхідним є створення можливостей для дітей, щоб ми виросли і виперли вас геть.
Дорослі та колеги по TED, вам слід прислухатися до дітей, вчитися від них, довіряти нам і очікувати від нас більшого. Вам потрібно прислухатися сьогодні, тому що ми – лідери завтрашнього дня, а це означає, що ми дбатимемо про вас, коли ви станете старими та немічними. Та ні, жартую. Ні, дійсно, ми будемо наступним поколінням, тими, хто просуватиме світ вперед. А якщо ви думаєте, що для вас це насправді не має великого значення, пам’ятайте – клонування можливе, і ви знову повернетесь у дитинство та захочете, щоб вас вислухали, як моє покоління. Отож, світові потрібні можливості для нових лідерів та нових ідей. Дітям потрібні можливості для ініціативи та успіху. Ви готові до співпраці? Бо світові проблеми не повинні передаватися людською спільнотою із покоління в покоління.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно