0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Танець недоумка»: планетарна фантастика, що плавить мозок
Random
На поличці з українською фантастикою з'явилася цікава новинка - "Танець недоумка" Ілларіона Павлюка, автора, який став щасливим відкриттям "Видавництва Старого Лева".
 
Софія Філоненко, BBC Україна
 
Перший роман цього письменника - нуаровий детектив "Білий попіл" - зачарував публіку, а другий уже змушує верещати від захвату.
У відгуках на Goodreads та Facebook читачі зізнаються, що від книжки відірватися неможливо, що "Танець недоумка" краде сон, "плавить мозок" і читається "залпом і запоєм". І справді, Павлюку вдається красномовно розповідати захопливі історії й бути непередбачуваним у сюжетних поворотах.
 
Новий роман переносить нас у майбутнє, у світ голографічних екранів, гіперзвукових експресів, космопортів, гравіциклів та синтез-ядерних гвинтівок.
 
Космічний біолог Гіль Гіршевич опинився в скруті: сварлива дружина, фінансові проблеми, безуспішні пошуки роботи. Додайте ще міну уповільненої дії в його організмі - успадковану мутацію білка, що з імовірністю 50 відсотків призведе до відмирання нейронів у мозку й безладного смикання тіла, "танцю недоумка".
 
І раптом - неймовірна пропозиція від приватної військової компанії "Корпус конкістадорів": полетіти за 163 тисячі світлових років, щоб освоїти майже безпечну планету Іш-Чель. Обіцяють і шалену зарплатню, і соцпакет, щедро присмачений міжгалактичною романтикою наукової місії.
 
Дія з модерного Києва переміщається до ультрасучасного Токіо, а далі маршрут героя та його родини пролягає запиленими стежками далеких планет.
 
Планетарний роман - лише барвистий фантик, у якому ховається інша на смак цукерка, власне, філософсько-психологічне есе"
 
"Танець недоумка" заточений під космооперу чи планетарну фантастику, щось у стилі "Неприборканої планети" Гаррі Гаррісона чи "Зоряного десанту" Роберта Хайнлайна.
 
Планета із індіанською назвою Іш-Чель - таємнича, мов Соляріс чи Пандора в "Аватарі", ворожа, мов гаррісонівська Пірр і є ідеальним місцем для авантюр, як Барсум у Берроуза.
 
У неї - своя екологічна система з правобічними амінокислотами, екзотичними квітками з наркотичним пилком та оригінальною фауною: лісовими дияволами, рибоящірами, смертожуками. Є на Іш-Чель туманна історія, і закинуті міста, і зниклі раси...
 
І зрозуміло, що за законами жанру космічним лицарям доведеться вступити в контакт із чужоземним розумом. Тільки ж якої форми він набуде - приязних гуманоїдів чи монструозних зооморфів на кшталт "жукерів" чи "арахнідів"?
 
 
До честі Ілларіона Павлюка, сюжет не змусить нудьгувати ані на хвилину, бо автор уміє створювати інтригу, нагнітати атмосферу страху й тривоги, як Макс Кідрук, і множити монстрів, як Владислав Івченко.
 
Утім, планетарний роман - лише барвистий фантик, у якому ховається інша на смак цукерка, власне, філософсько-психологічне есе. Бо насправді автору хотілося поговорити з читачами про куди серйозніші речі - про реальність і фантоми, про дитячі травми та екзистенційні страхи, про здатність людини долати ворожі обставини й перевершувати саму себе.
 
"Танець недоумка" - багатошаровий роман щонайбільше про Страх перед життям, такий знайомий сучасному діджиталізованому громадянину.
 
Звісно, у гостросюжетній прозі без згромадження жахливих подій не обійтися, це пожива для саспенсу. Тож Ілларіон Павлюк згодовує нам одну за одною численні фобії Гіля: ніктофобію (страх пітьми), інсектофобію (страх комах), нозофобію (страх захворіти) і навіть фобофобію (страх страху).
 
Однак страх - це і категорія вищого порядку, а не тільки сюжетний перемикач: страх невідомого, що плодить химер, паралізує волю і є найзлішим ворогом героя. Недаремно в уявному світі люди так захоплені статистичним прогнозуванням нещасних випадків чи небажаної вагітності.
 
 
Що може краще присипляти одвічну тривогу, як не мізерний відсоток того, що може з тобою статися? Але ж обіцяна безпека на планеті Іш-Чель враз обернеться ризикованим атракціоном смертельних загроз - і тоді "Welcome to the real world!"
 
Письменник, здається, свідомо узяв за протагоніста такого негероїчного, помисливого і піддатливого до маніпуляцій Гіля Гіршевича, який м'якотілістю й тупуватістю бісить читачок, судячи з відгуків. Такий собі засмикано-невротичний декадент у скафандрі конкістадора.
 
Космічний біолог - загалом-то, мирна професія: одразу згадується розважливий батько Аліси Селезньової. Натура в Гіршевича зовсім не бойова, судячи з імені біблійного пророка-патріарха Гілеля Вавилонянина, він схильний більше ставити прокляті питання і шукати істину ("Якщо не я для себе, то хто тоді для мене?"), ніж відчайдушно кидатися в битву.
 
Якщо герою хотілося просто жити щасливо поруч із донькою, то в автора були на нього свої плани. На 680 сторінках роману він змушує Гіля пройти дев'ять пекельних кіл: бігати, стрибати і стріляти, боротися за рідних, обманюватися і прозрівати, втрачати і знаходити самого себе. Чи став він інакшим, чи зміг розправитися з власними химерами? Дізнайтеся, перегорнувши останню сторінку.
 
Танець недоумка" краде сон, "плавить мозок" і читається "залпом і запоєм"
 
Обидва романи Ілларіона Павлюка показують, що в автора є безумовний талант психолога. Його персонажі виходять повнокровними, живими, характерними і, що головне, вони запам'ятовуються: у "Танці недоумка" це не тільки Гіль, але й його дружина Віра, біолог Ірма, офіцер контролю Ніколь Вандлик.
 
 
Друга перевага - вміння ворлдбілдінгу, безцінне для фантаста. Космос Павлюка скомбінований зі скалків індіанських міфів і маскультурних символів: від "Зоряних воєн" з "Чужими" до "Прометея", "Дюни" й "Космічної одіссеї 2001 року".
 
Цей світ заразом є приємно-впізнаваним для любителя фантастичного жанру та оригінальним і непрогнозованим. Абсолютно "блокбастерним" є й екстремально-високий темп, який Павлюк задав на початку сюжету і не втратив до кінця.
 
Драйву вистачить із головою. Якщо чесно, то не пригадаю, щоб я ще аж так зачитувалася якимсь українським романом після "Стіни" Андрія Цаплієнка.
 
Готові до пригод? Тоді ласкаво просимо на борт зоряного лінкора!
Вам може бути цікаво
Фінн-Олє Гайнріх: Завдання письменника — торкатися непростих тем, які хочеться оминути у власному житті
Арт-студія «Аґрафка»: Прокладати містки між епохами ілюстрацією – найцікавіше завдання
Ніколя Матьє: «Діти їхні» — роман, що став книгою поколінь
Будуючи стіни, не забувайте про мости, а налаштовуючи мости – про стіни, – Вахтанґ Кебуладзе
Про унікальність Річардаса Ґавяліса і «Вільнюського покеру»
Ольга Войтенко: Дуже багато досвідів ми беремо з книжок
stary_lev Стежити
дописів читачів