«Свято, яке завжди з тобою». Життя не має кінця
Дронь Артур
30.04.2021
«Ця книга містить матеріал із remises* моєї пам’яті і мого серця. Хай навіть першу пошкодили, а другого не існує»
Ернест Гемінґвей
*remises (фр.) — сховище, кладова
*remises (фр.) — сховище, кладова
У 20-х роках минулого століття молодий письменник вів нотатки про своє життя у Парижі. Через тридцять років уже всесвітньо відомий автор знайшов ці записи і вирішив перетворити їх у книгу. Читачі побачили мемуари іще пізніше — після смерті самого письменника. Зараз від подій, описаних у «Святі, яке завжди з тобою» минуло майже століття. Ця книга, що обманює час і робить молодість вічною, заговорила новою мовою, одяглася в нову обкладинку і зберігає Гемінґвеєве свято у книгарнях Старого Лева. Переклала книгу Ганна Яновська, намалювала обкладинку Анастасія Стефурак, а прочитати може кожен із нас.
ДУЖЕ БІДНІ І ДУЖЕ ЩАСЛИВІ
«Свято, яке завжди з тобою» — це книга спогадів про життя Гемінґвея, якому трохи більше двадцяти років. Молодий Ернест переїхав у Париж і став кореспондентом газети «Toronto Star». Він працює журналістом, пише свої перші оповідання, і насолоджується Парижем. У той час Ернест був одружений із Гедлі Річардсон, і в них уже народився син Бамбі. Сім’я Гемінґвеїв винаймала холодну квартиру без зручностей в одному із найбідніших районів Парижа. Коли він звільнився з газети, аби повністю присвятити себе письменництву, стало ще важче. Доводилось економити і найперше — на собі. Інколи Ернест казав Гедлі, що йде обідати з другом, а сам прогулювався містом і після повернення описував дружині, якою гарною їжею його пригостили.
Гем жив бідно, але він насолоджувався цим життям. У нього була дружина і син (якого часто бавив кіт Ф. Пусс). У нього була Ґертруда Стайн, яка одразу побачила Ернестову обдарованість. Був Скотт Фіцджеральд, який добряче потріпав нерви під час їхньої першої пригоди, але завжди був вірним другом. У Гемінґвея було його письмо. Він приходив в улюблений «Closerie des Lilas» із олівцем та блокнотом і міг десятки разів переписувати один абзац, доводячи його до ідеалу. А ще в молодого Ернеста був Париж. Його Париж.
То був дуже особливий час. Світ ще не знав, хто такий Ернест Гемінґвей. Тоді вже друкували перші книги Скотта Фіцджеральда, а Джеймса Джойса вперше називали генієм. Але ніхто з мистецького середовища Парижа іще не був таким, якими ми знаємо їх зараз. Усі вони були дуже молоді і дуже веселі. «Дуже бідні і дуже щасливі», як написав сам Гемінґвей.
СВЯТО ІЗ ДОРОЖНЬОЇ ВАЛІЗИ
Так до Ернеста повернулося свято із його дорожньої валізи. Дивлячись на обкладинку Анастасії Стефурак, здається, наче вона зобразила саме те, що побачив того дня письменник. Бо ж Гемінґвея схвилювали не просто сторінки і букви. На нього з тих зошитів подивилася паризька молодість. Зі старенької валізи одразу виглянула Ейфелева вежа, і почала розливатись Сена. І як було не схвилюватися?!
Тоді письменнику відняло мову від спогадів, а зараз ці спогади вже отримали переклади десятками різних мов. Завдяки Ганні Яновській у цьому виданні вони також заговорили по-новому. Бо таких авторів, як Ернест Гемінґвей, потрібно для кожного покоління перекладати по-іншому. Мова, як і люди, може з часом змінюватися. Тож і свято з дорожньої валізи має звучати так, як його найкраще зрозуміють у наш час.
ОДНЕ ПРАВДИВЕ РЕЧЕННЯ
Як на кожному великому святі, у цій книзі — багато гостей. Гемінґвей пише не лише про своє життя, а й про тих, з ким він це життя ділив. У цих історіях він розповідає про знайомство і стосунки з Ґертрудою Стайн, від якої він і почув легендарний вислів «втрачене покоління» (до речі, історія цієї фрази також описана в книзі). Гем багато розповідає про Скотта Фіцджеральда, із яким вони багато років дружили. І пише Ернест так, як може лише близький друг про близького друга. Гемінґвей описує своє захоплення талантом Фіцджеральда, розповідає про його складний характер і дивакуватість, та навіть згадує, як їм довелось зачинитись у туалеті, аби вирішити одне серйозне питання... «Свято, яке завжди з тобою» вмістило в себе практично весь мистецький Париж 1920-х. Заглянувши у валізу з готелю «Ріц», ви побачите і Джеймса Джойса, і поета Езру Пауда, і видавчиню Сильвію Бич та художника Жуля Паскіна. Є лише одне свято, де всі вони могли зібратись разом. І на це свято вас також запрошено.
А чого вартують роздуми Гема про письмо! Тут ціла письменницька філософія Гемінґвея. Саме у Парижі молодий і голодний Ернест говорить собі те, що буде супроводжувати його в письмі усе життя.
Я вставав і дивився на дахи Парижа й думав: «Не хвилюйся. Ти раніше завжди писав, і писатимеш зараз. Треба тільки написати одне правдиве речення. Напиши найправдивіше речення, яке знаєш».
Говорить і одразу дотримується. Завдяки цьому принципу правдивості речення, кожен абзац і сторінка спогадів — відверті і відкриті. Гемінґвей буває критичний не лише до інших. Одне правдиве речення він пише і про біль, який приносить сам. Одне правдиве речення. А за ним — іще одне. І так він робить письмо. І воно щире, тому часто болюче. Бо хоч спершу про себе з Гедлі він пише, що вони кохають одне одного і «...людей тягне до них так само, як перелітних птахів на світло яскравого маяка вночі», але на тому ж святі Ернест закохається знову. Полюбить іншу.
Коли я з потяга побачив дружину, яка стояла біля колій, біля штабелів колод на вокзалі, то відчув, що краще б я помер, ніж коли-небудь покохав когось, окрім неї.
ЖИТТЯ НЕ МАЄ КІНЦЯ
Дядечко Гем не зраджує своєму стилю і принципу не говорити про найважливіше прямо. Він говорить нам, що Париж не має кінця, і називає так останню частину своєї книги. Але при цьому замовчує той факт, що безкінечним є не тільки це місто. Життя також не має кінця. Про це можна не писати у книзі, яка це прямо показує. І молодість не має кінця. Бо як може закінчитись те, що завжди з тобою?
«Свято, яке завжди з тобою» — це книжка-обман часу. Це приклад того, як література обігрує смерть. Бо де влада часу, якщо минуло тридцять років, а в нотатках письменника йому все ще трохи більше двадцяти, і всі почуття такі, як тоді?
Де влада часу, якщо Фіцджеральда, Стайн і Джойса уже не було серед живих, а Гемінґвей писав свою книгу і розмовляв із ними, коли ті були «дуже молоді і дуже щасливі»?
Де влада часу, якщо серед живих уже не було й самого Ернеста Гемінґвея, а читачі вперше відкрили його нову книгу, і з неї почала розливатись Сена і виглядати Ейфелева вежа? І було одне правдиве речення. А потім ще одне. І ще.
Життя не має кінця, і молодість не має кінця. Не може мати кінець те, що завжди з тобою. І навіть якщо ти сам закінчишся, твоє життя і твоя молодість завжди буде з іншими. Такою, як ти про неї розповів. Дуже бідною і дуже щасливою. Вона одягнеться в нову обкладинку і заговорить новою мовою. І її відкриють нові читачі. І почне виливатись Сена. Бо Париж не має кінця. І життя не має кінця.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно