Ганна Улюра, Повний текст -Літ Акцент

Норвезька проза українською – це та сама Ольга Сенюк, Галина Кирпа і, звичайно, Наталя Іваничук. Насамперед Наталя Іваничук. Ми бачимо сучасну норвезьку прозу переважно її очима. І як же ж добре, що вона має гострий зір… В Україні вийшло дві книжки Ніни Елізабет Ґрьонтведт у перекладі Іваничук, які претендують на появу нового плідного дуету. Обґрунтовані претензії, додам від себе. Позірна легкість жанру, позірна легкість мови – і справжня щирість.

У тихому норвезькому містечку мало що відбувається. Один день схожий на інший, одна весна – на іншу (саме про одну таку весну нинішня повість і розказує). Уда Андреа Стоккгейм свариться і мириться з кращою подругою. Вітає переїзд нових сусідів, вони болгари – отже, насправді щось цікаве і незнайоме. Хлопці, так, хлопці – стається нетривалий роман із сусідом Стіаном, потім яскраве захоплення сусідом Альфі (Ох уже ці мінливі жінки! Ох уже ці непевні чоловіки!). Господарські справи на часі – треба-от курник побудувати. Адекватне соціальне і внутрішнє жіноче життя: скажімо, відвідування курсів із керування яхтою (щоб обійшлося в норвезькі прозі без фіордів?) і розширення сексуального досвіду (книжка ж не випадково зветься «Абсолютно нецілована»).

Мало що насправді відбувається. Нудно, як життя дванадцятилітки. Бо саме стільки Уді і є – дванадцять. А отже, кожна частинка її розповіді починається зі слова «нове» цілком не випадково, і кожна нестерпно очевидна деталь і кожна банальна ситуація такою для неї і є, новою. Стрімкий процес дорослішання компенсує повільність тексту і невибагливість подій.

«Абсолютно нецілована» – щоденник молодшого підлітка (Уда воліє себе називати юнкою). Ця книжка – продовження виданої три роки тому українською «Привіт, це я! Не покидайте мене», де героїня і молодша була, і проблеми у неї були інші. Тут же стаються три пригоди, які творять сюжет (чи те, що цим словом можна назвати у підлітковому щоденнику) і задають щільну програму «виховування почуттів». Вагітна сусідка і матір Удиного друга потрапляє з передчасними пологами до лікарні – дівчина мусить усвідомити близькість смерті і підтримати хлопця (все обійшлося!). Її краща подруга, з якою вони посварилися, падає з яхти у воду, Уда кидається її рятувати – дівчина вчиться таланту безвідплатного дару. Мала тренується у поцілунках на деревах, за цим заняттям вона заскочена новим однокласником, розголос наче неминучий і стид нестерпний (все буде гаразд!) – довіряти людям теж треба вчитися. Взаємна підтримка, взаємна довіра, самопожертва – зрештою, ця легковажна книжка написана про серйозну любов.     

Дитячість героїв, наїв стилю – здається, це єдиний спосіб більш-менш чесно говорити про кохання. Позаяк замість любовного освідчення тут хоч  і прозвучить спочатку «Очі твої сіро-блакитні, мов захмарений день!», але де-не-де промайне і «ти мені подобаєшся» капслуком. Позаяк «Я люблю його» – тут зажди «I love A. (здається)». Позаяк мудрість такого кохання в тому, що «страшенно виснажливо думати про людину з ранку до ночі». Іще можна обійтися без стомливих комунікативних ігор, замінивши їх на відбивного м’яча і тарзанку. І тебе не назвуть невропаткою, і ти не розповідатимеш своєму психотерапевту про нездатність брати на себе відповідальність, і не відстежуватимеш на часі у себе істеричні симптоми. Ні, мама просто погладить тебе по голові скаже «Уда-дівчинко моя»… І не переймайтеся, вона його зрештою поцілує.