Свобода бути особливим: розмова з Ібен Акерлі

•

04.06.2019

Тиждень після Арсеналу дав можливість усвідомити все, що на ньому відбулось. Так, у дитячій програми, крім масштабної автограф-сесії з українськими письменниками та ілюстраторами, лекцій, інтерактивів, читань, премій, він відзначився приїздом кількох важливих іноземних гостей — Ліз Пейдж, Руне Белсвіка та Ібен Акерлі. І якщо пані Пейдж приїхала обговорювати промоцію читання та літературні премії, пан Белсвік — важливість і красу буденних речей, то Ібен Акерлі разом зі своєю дебютною книжкою «Ларс. Lol» зачепила досі мало обговорювану тему інклюзивності.

Софія Швагер, Букмоль

100 грн

63 грн

Популярність історії Доржа Бату про свою напарницю Франческу з аутизмом та книжка Акерлі про Ларса із синдромом Дауна показали, наскільки потужною рушійною силою в зміні ставлення та сприйняття інклюзивності може бути просто розказана історія із власного досвіду. Панельна дискусія разом із Акерлі та Бату на Арсеналі ще раз підкреслила, наскільки для людей з особливостями та їх рідним важливо просто бути почутими. І мати можливість поділитися своїм баченням і розповісти свою історію — поза стереотипами та страхами.

У чому ж цінність таких історій? Як усім нам шукати спільної мови? Чому так важливо бути самим собою? Та, зрештою, яку роль у всьому цьому відіграє художня література? Про це, про повість «Ларс.Lol» та про інші важливі теми ми поговорили із Ібен Акерлі.

Для мене «Ларс. Lol» — це перш за все історія про свободу — свободу робити те, що хочеш. Розкажіть більше про її головну персонажку, Аманду?

«Ларс.Lol» починалась як книга про дівчину, яка дуже обмежує себе. Вона не вільна, забагато переживає про думку інших. Завдяки дружбі з Ларсом — хлопцем із синдромом Дауна — та переживаннями, пов’язаними з ним, вона стає вільною особистістю. Їй стає комфортно бути тою, ким вона є, приймати людей. Так що це справді історія про свободу.

Здається цей процес звільнення починається ще з її друзів — Кая та Сарі. Вони більш відкриті до світу. Особливо, Сарі. Яку роль вона тут грає?

У художній літературі та й і будь-якій історії ми завжди створюємо рольові моделі. Тут прикладом для наслідування стає Сарі. Можливо, якби вона була головною персонажкою, у неї також були б якісь інші, темні сторони. Але в цій історії вона — моральний компас, вона точно знає що правильно, а що ні. Зрада Аманди одразу ж стає її провиною також. Вона не відпускає все так просто. Сарі така, якою вона є. Наприклад, вона не може пробачити Аманді. І хоча проповідує доброту та сердечність, у момент перевірки Сарі також знаходить собі й упередження.

А Кай певною мірою її протилежність.

Так, він такий собі Джокер.

Його вчинок був дуже несподіваними для мене. Можливо, навіть більш несподіваним, аніж зрада Аманди.

У цьому сенсі Кай дуже схожий на Аманду. Він також безтурботна особистість. Він хоче подобатись усім. І тому він може сказати «так» будь-кому.

А хто ж такий Адам?

Це хороше запитання. Бо цей персонаж найменше прописаний.

Але у нього є певне таємниче світло.

Він типовий об’єкт закоханості. Зазвичай, це дівчина, але в моїй історії все трохи навпаки. Ми нічого особливо про нього не знаємо, хоча він грає свою роль. Загалом, його описано через складні почуття Аманди до нього. Тому він не завжди зображується з найкращого боку. Але персонажа Адама можна зрозуміти завдяки невеликим підказкам. Наприклад, він дуже добре приймає Ларса.

Він щасливий бути тим, ким він є. Йому все одно, як люди дивляться на нього. І він вчить цьому Аманду.

Але здається, ніби Аманда цього не помічає.

Так, вона настільки зациклена на собі, що не бачить нічого довкола себе.

І це розуміння приходить після зради Ларса.

Так, вона починає розуміти, що не може все контролювати. Єдине, що вона може — це робити правильні для себе речі, бути собою. І тоді вона нарешті починає бачити Адама. А ми — розуміти історію.

Стосовно Ларса — чи був у Вас образ його минулого?

Я знайома з людьми із синдромом Дауна та іншими особливостями розвитку, аутизмом. І персонаж Ларса не заснований на реальній людині, яку я знаю. Втім, як у письменниці, у мене завжди є якась передісторія, не описана в книжці.

Моя читацька уява вибудовує певну картину минулого Ларса за допомогою Ваших підказок — його інтересів, як от «я люблю полуницю та Гаррі Поттера», розмов із батьком…

Я думаю, що у Ларса дуже хороше життя. Він дуже впевнений у собі, він знає, чого хоче, хто йому подобається.

У книжці з цього приводу було дуже хороше речення, питання Сарі до Аманди: «Але чому ти маєш рятувати Ларса?». Саме слово «рятувати» ставиться під питання. Адже, здається, він зовсім не потребує «порятунку».

Так, це повертає нас до особливостей характеру Аманди. Вона думає, що те що добре для неї, добре й для інших. Вона сама не хоче бути помітною і думає, що він має також зробити себе невидимим. Однак Ларсу насправді все одно. Він щасливий бути тим, ким він є. Йому все одно, як люди дивляться на нього. І він вчить цьому Аманду.

На початку книги вона сприймає його як тягар. Хоча з їх першої зустрічі стає очевидним, що він ніякий не тягар. Він — самодостатня особистість.

Мені здається, що реакція Аманди на Ларса досить впізнавана. Це не робить її поганою людиною. Очікування чогось незнаного може приносити негативні відчуття. Тому це нормально, що у неї виникають усі ці думки. Оскільки вона така, якою є, її розмисли трохи надміру негативні. Але вона зустрічає Ларса, і він їй подобається. І вона має приховувати це. Вона не хоче приймати те, що він їй подобається.

Це говорить про приховування самої себе і того, що інколи вона може бути дивною, незвичною.

Саме так.

Стосовно Вашого письма… Його легкість та приємна іронічність ніяк не видає, що це Ваша перша книжка.

Перш за все, мені дуже допомагав мій редактор. Історія моя, але за нею наглядали. Зазвичай я пишу багато, дуже-дуже багато. Цією книжкою я займалась півроку. І я майже нічого не робила, крім писання. Це був досить інтенсивний період. І те саме я переживала зі своєю другою книжкою, яка от-от має вийти, і з третьою… Якийсь час я обдумую історію і здається, що нічого не роблю, прокрастиную… Але в якийсь момент я усвідомлюю: «Ну все, я готова».

А коли Ви говорите, що багато пишете — це стосується сюжетних ліній чи опису персонажів?

І те, і те. Багато сюжетних ліній, багато людей, які тут не потрібні. Але я сприймаю це як свого роду «вправи з письма» і мене не дуже хвилює, що я так багато пишу. Завжди є передісторії, які письменнику насправді корисно прописувати, навіть якщо вони не будуть прочитані.

Ви промовились про свою другу книжку, третю…

Третя знаходиться на дуже початковій фазі, я поки не можу про неї щось сказати. А от друга виходить восени в Норвегії і називається «Гігантська вечірка». Вона про гігантів, які приходять на вечірку. Це книга для молодшої аудиторії, років 6-8. Вона стосується тих же тем, яких я торкаюсь в історії про Ларса — інклюзія та переживання того, що ти відрізняєшся від інших. Бо гіганти таки відрізняються. Вони вищі за звичайних людей. І коли гіганти приходять на вечірку, їх спочатку не приймають, а потім все змінюється. Це трошки по-дурному, але водночас тема серйозна.

Стосовно Вашого письма… Його легкість та приємна іронічність ніяк не видає, що це Ваша перша книжка.

А коли Ви говорите, що багато пишете — це стосується сюжетних ліній чи опису персонажів?

Ви промовились про свою другу книжку, третю…

Я читала, що Ви також акторка. Як вам вдається все поєднувати?

Я не граю в театрі, лише у кіно. Це дуже допомагає, оскільки, коли я знімаюсь у фільмі — це дуже інтенсивний період. І в цей час я не пишу. Але коли я не працюю на кіно, я пишу. Наприклад, після виходу «Ларс.Lol» я рік знімалась у кіно і майже не писала. Ти просто маєш приймати все, як є. Поки такі чергування дуже добре працюють для мене.

І оскільки ми згадали про читання, я би хотіла спитати про Ваші читацькі впливи. Ви читаєте дитячі книжки?

Зараз я не дуже багато читаю. Але я росла на книжках. І люблю читати. Наразі для себе я читаю «дорослі» книжки. І більшість із них не пов’язані не мають прямих зв’язків із тим, що я роблю. Хоча, звичайно, я на одній хвилі з моїми колегами, обізнана щодо останніх їхніх робіт і маю загальний контекст. Декого з них я читала. Але коли я працюю над книгою, я не люблю читати. Не люблю дивитися на роботу інших, поки пишу. Коли ж з’являється вільний час, я читаю те, що цікавить насамперед мене саму — «дорослі» книжки.

Я думаю, що читання «дорослих» книжок, допомагає уникати стереотипів «дитячої» літератури, не розділяти теми.

Я справді дуже рідко думаю про те, що підходить для дітей, а що ні. Якщо щось буде не так, мій редактор скаже мені про це. Так, в історії Ларса багато дорослих побачили спільні для всіх нас проблеми. Бо вони так само стосуються і дітей, і дорослих. Наприклад, складнощі у встановленні зв’язків в соціумі. Я думаю, що не існує «дитячої» літератури. Історії — універсальні. Хоча їх пакування може відрізнятись.

Ви кажете, що у зазвичай у Вас є повна картина, коли Ви починаєте писати. Це нагадує мені Агату Крісті.

Не зовсім повну. Але більшу частину. Щось може змінюватись, але я люблю тримати в голові усі основні моменти.

А яким був перший образ, кадр, картина, що стала початком історії про Ларса?

О, це було так давно. Я точно знала, що хочу мати антигероя. Я не хотіла, щоби моя головна персонажка була «хорошою». Тому Аманда не ідеальна особистість. Для мене це було важливо. Я знала, як усе почнеться і закінчиться. Пам’ятаю, як почала писати розділ, де Аманда йде додому до Ларса та знайомиться з його татом. Це був момент, коли я вперше зрозуміла — таким має бути відчуття книжки. Здається, я майже не чіпала потім цю частину. Я написала її, а вся книга ніби адаптувалась під те відчуття.

Я думаю, що не існує «дитячої» літератури. Історії — універсальні.

Насправді, це один з моїх найулюбленіших моментів. Повернення до цього переживання допомагає Аманді зрозуміти, як розмовляти мовою Ларса.

Саме тут вона вперше ніби куштує свободу. І ця сцена — справді дуже особлива.

Вона виглядає дуже кінематографічно. І в ній присутня певна магія. Ця «особливість» ріднить її з Гаррі Поттером, про якого згадується в книжці.

Я велика фанатка Гаррі Поттера. Але він дуже чистий персонаж, на відміну від Аманди.

І Ви знали, що персонажкою буде дівчина?

Так. Для мене було важливо, щоби це була історія про дівчину, яку з однаковою цікавістю читатимуть і хлопці, ототожнюватимуть себе з нею. У Норвегії, згідно зі статистикою, дівчата більше читають. І їм все одно — читати про дівчат чи хлопців. А от хлопці — знову ж таки історично та статистично — не читають книжок, у яких протагоністкою є дівчина. Отож мені дуже важливо було створити саме таку дівчину-персонажку, яка б відображала особливості свого гендеру, але була цікавою не лише дівчатам. І я дуже рада, що мені це вдалося. Бо ж у Норвегії цю книжку читають як хлопці, так дівчата, і всі вони знаходять себе в образі Аманди. Це дуже важливий для мене показник.

І наостанок — як Вам Книжковий арсенал?

Учора я відвідала декілька шкіл, і зустріла дуже особливих дітей. Вони здавались дуже залученими. До приїзду в Київ я не знала, що загалом «інклюзивність» — це досить новий феномен для України. І тому я була не дуже готова до всіх цих запитань. Бо для мене це настільки природний хід речей. Звичайно, що у нас в Норвегії є певні проблеми. Але ця подорож показала мені, наскільки важливою для людей є потреба розповідати про свої переживання.

Думаю, Ваша книжка дуже допомагає у пошуку способів говорити на такі складні теми.

Принаймні це один із шляхів — розповідати історії, поширювати їх.

Тому ми особливо будемо раді бачити Вас і Вашу другу книжку наступного року.

Побачимо. Видавництво Старого Лева мені пообіцяло.