Світ у коробці Кадзуо Ішігуро
07.12.2017
Кадзуо Ішігуро. Не відпускай мене. Л.: Видавництво Старого Лева. 2016, - 336 с.
Коли йдеться у книжці про дитячий світ, то слід очікувати чогось карколомного, якоїсь пастки, життєвих експериментів. Роман Кадзуо Ішігуро «Не відпускай мене» побудовано саме на дитячих спогадах дорослої дівчини, котра намагається розставити акценти минулого у своєму теперішньому.
Олександр Грищенко, Буквоїд
Кеті, головна героїня роману, розповідає власну історію дитинства, де учнівське виховання не типове для педагогічного спадку. Тут Кадзуо Ішігуро звертається до моделі закритого світу, який обмежений декількома невеличкими локаціями. Такий варіант виховання передбачений школою Гейлшем, адже їхні учні «недовиховуються» як-то у звичайних школах та й не відають про своє реальне призначення. Єдине, що важливе у цій школі, це проявити свій талант, свою творчість, хоча, насправді, за цим приховується інша мета.
Для Кеті мандрівка в дитячі спомини є своєрідною детективною історією, щоб зʼясувати таємницю Галереї, мотиви загадкової Мадам, розібратися у трикутнику (любовному?) Кеті-Томмі-Рут. Кадзуо Ішігуро не дуже то й прописує про теплу дитячу дружбу, проте сильно виписує дорослу прихильність. У романі чудово подано становлення внутрішнього світу гейлшемців та результат їхньої системи виховання. Дитячий світ автор наповнює домислами, питаннями, незрозумілими ситуаціями, складними психологічними конфліктами, натомість у дорослому світі збираються плоди Гейлшему – віддати себе на потребу людям, бути донором.
Чи мають «створювати» дітей та виховувати їх у подібних закладах? Думаю, що ні. Адже тоді не йдеться, навіть, про родину, сімейний затишок, елементарні посмішки, безпеку, любов тощо. Усе штучно створене піддається жорстокому або знищенню, або повільному вмиранню. Герої Ішігуро якраз і призначені для повільної смерті, бо рятують людські життя. І чим більше буде «виїмок», тим величніший ти будеш серед донорів, хай навіть якщо і славився паскудними вчинками (за текстом четвертий рівень виїмки прирівнюється хіба що як поклонінню божеству). Антиутопічна позиція автора, як не дивно, нагадує реалії сучасного світу і ми живемо поруч із народженими штучно людьми. Проте вони живуть, а герої Ішігуро – вимушено призначені бути жертвою. Однозначно, виписаний авторський світ жорстокий і приречений лише на посилення цієї риси. Реальний світ стає нелюдяним, а чи був таким Гейлшем?
Роман Кадзуо Ішігуро – це історія-спомин про далеке дитинство, про втрати та здобутки, друзів та дружбу, кохання, набуток і втрату, штучне виховання. Це роман-пам’ять, роман-пошук, роман-дослідження, роман-експеримент, де життя однієї людини оцінюється життям іншої.
У романі «Не відпускай мене» героїв оберігають від зовнішніх впливів світу, готують до «великої місії», позбавляють реальності. Кинуті до «золотої» клітки, такі люди не навчені життю, не орієнтуються у привілеях, не вміють практично освоїтися. Мешканці малого світу, наче запрограмовані, очікують своєї місії (проте ідея бути сосудом для виїмки не так уже й афішувалася!), вірять у своє призначення, не знаючи про справжній стиль життя, радощі, насолоди тощо. Але, якщо часто задаватися такими питаннями, то можна бути відтермінованим, принаймні добре, якщо у це віриш!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно