«Спитайте Мієчку» про кущі малини. Вона розповість
Дронь Артур
19.03.2021
Роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» схожий на вітер у саду, який між гілками яблунь дещо інший, аніж між сливами. Читаючи цю книгу, так само розумієш, що це цілісна історія, але один розділ навіває умиротворення, інший – невизначеність, ще один – почуття любові. Добре, що в саду є будинок між деревами. Добре, що вітри його обвівають, але всередину проникають тільки якщо відкриєш вікно.
«Страшно уявити, що роблять люди, в яких немає будинку в дикій малині, – казала Лілічка»
Уривок із книги
ЯКЩО ТУТ ЗАХОВАТИСЯ, ТО ОСІНЬ НЕ ЗНАЙДЕ
Літо того року було особливим. Мієчка і Лілічка тікали. Від суєти, проблем і потреби робити важкий вибір. Сестри вирішили поставити життя на паузу і втекти туди, де завжди можна було заховатись. У родинний дім, до бабці, якій минуло дев’яносто шість років. У свій шелтер між кущами малини і яблуневим садом. Сестри знали: якщо тут заховатися, то осінь точно не знайде.
Літо того року було особливим. Низенька, як кущ малини, бабуся Теодора прийняла онучок і знову відкрила їм дитинство. А згодом приїхала ще й Марта. Третя внучка Теодори повернулась у родинний дім не сама, а з двома синами, які обіймалися в її животі. А потім у шелтері з’явилася мала Люся. Вона не родичка Теодори, але стала їй правнучкою за законами кущів малини і яблуневих садів. Зрештою, додому повернулася й Марія – матір Лілічки та Мієчки.
Літо того року було особливим. За дверима будинку заховалися шість життів, якщо не рахувати ненароджених. А до порога приходило їхнє майбутнє. Стукало у двері і нагадувало, що Лілічка має переїхати в Австралію. Заглядало у вікна і запитувало Мієчку: Данило чи Устим? Залазило через димар в кімнату Марти і прислухалося до малюків. Гралося з Люсею і готувало Марію до того, щоб стати найстаршою в родині. Спокійно приходило до Теодори, сідало поруч і довго мовчало.
Літо того року було особливим. Спитайте Мієчку.
ДОБРЕ, ЩО Є СВІТЛО У ВІКНАХ. ДОБРЕ, ЩО Є ГАРБУЗИ
«Спитайте Мієчку» – це перший художній роман Євгенії Кузнєцової. Письменниця і перекладачка говорить, що хотіла написати книгу, «де є коти, бур’яни і діти, а любов без драм навіть тоді, коли для них є всі підстави». Ці слова авторки дуже перегукуються із обкладинкою видання. Андріана Чуніс, мабуть, відчула книгу так само, як і письменниця. На обкладинці вона зобразила головних героїв твору – п’ятьох людей, один будинок та одного кота, а також густі зарості гарбузів навколо них. Кожна з героїнь обернена у свій бік і чимось зайнята. Кожна, мабуть, думає про майбутнє.
Це добре передає насиченість роману. У книзі є багато історій, є проблеми і події, але від неї все одно віє спокоєм. Бо там «є коти, бур’яни і діти». Бо світло у вікнах горить. Бо гарбузи ростуть. І діти ростуть.
БУДИНОК ПАМ’ЯТІ І РЕЦЕПТ ГОЛУБЦІВ
Роман Євгенії Кузнєцової – це історія про пам’ять і зв’язок із минулим. В одних розділах авторка пише про пам’ять щемливо і зворушливо, звертаючись до того, що називають ностальгією. Коли Теодора згадує чоловіка, коли герої бачать речі, які викликають у них сильні асоціації з дитинством. Коли героями книги стають посаджений дідом сад, кущі малини, старий одяг, в якому вони ходять тільки в цьому домі.
А в інших розділах письменниця говорить про пам’ять і легко, і з гумором, і передаючи через свій текст спокій. Бабуся Теодора розповідає, як народжувався кожен член родини. Будинок, який є найбільшим символом пам’яті, наповнюється як колись і стає не лише містком у минуле, а й дорогою в майбутнє. Це пам’ять, яка витримується і перетворюється у щось нове. Пам’ять, яка заспокоює. Яка веде далі.
Родинний будинок, до слова, є одним з найцікавіших персонажів книги. Він же шелтер, він же притулок для біженок. Місце, куди головні героїні тікають від життя, є не просто влучним образом. Він відрізняється від інших героїв тим, що не може говорити, але роль відіграє таку ж важливу. Він невід’ємний від кожного члена родини.
«Вона часто казала: “Що я зробила тут, провівши все життя у боротьбі із кущами?” – насправді знаючи, що збудувала прихисток, де можна було сховати дітей від того, на що не можеш впливати, а потім так само прихистити від життя їхніх дітей. Бо життя не завжди можна жити, часом треба від нього сховатись».
Авторка зобразила у своїй книзі насичений жіночий світ. У романі є й чоловічі персонажі, але всі вони другорядні. Все-таки це історія про жінок. Жінок на схилі віку, які знають, що стояти на порозі – не завжди означає готуватись увійти в будинок. Жінок, які не можуть вибрати, якого чоловіка люблять, якого життя хочуть у майбутньому. Кожна героїня Євгенії Кузнєцової має свої проблеми, які дуже важливі у її віці, статусі та з її характером.
Роман наповнений життєвою мудрістю і гумором. Чого тільки вартують пошуки чоловіка, який погодиться відремонтувати дах, коли на порозі свято Івана Купала! Дотепні обігрування сільських традицій і забобонів, надміру допитлива сусідка, співочі протестанти і ще багато веселих сцен додають роману насиченості і гумору.
Але такими ж важливими є й серйозні сцени у книзі. Зворушливі і щемливі моменти, від яких серце сповільнюється, як автомобіль Лілічки на під’їзді до родинного подвір’я. Наприклад розділ «Рецепт голубців», де є одна з найсильніших сцен роману.
Бабусі Теодорі стало погано, Мієчки допомогла їй вилізти з ванни, але краще жінці не ставало. Бабця й онучка обидві знали, чим усе може закінчитись. І обидві не знали, що робити. У цей момент Мієчка заговорила з Теодорою про єдну річ, яка могла допомогти їм обом...про фірмові голубці.
«– Капустину невелику бери, – слова її були не чіткі, як звичайно, а якісь видушені, розмиті. – Обрізай прожилочки.
– Ага, – кивала Мієчка. – А начинка, начинка?
– М’ясо шматочками клади, – видихала бабуся. – Рис відвари, щоб холодний вже був.
Здавалось, слова її ставали легшими й виходили вільніше. Мієчка обійняла її за плечі, і бабуся говорила їй у шию, притуливши голову Мієчці до грудей.
– Не бійся переварить, все одно перевариться».
СПИТАЄМО МІЄЧКУ
Якщо запитувати тебе, Мієчко, то про родину.
Про те, як у дитинстві ти пригорталась до бабусі, і вона здавалась тобі дуже великою, а тепер уже вона пригортається до тебе.
Або запитувати про дітей.
От ти хочеш, Мієчко, дітей? Якщо відверто. Таку доньку, як Люся, наприклад. Хочеш?
Чи про пам’ять.
Скільки людей бачив цей будинок, Мієчко? Скільки дерев насадив дідусь? Скільки літрів сливового вина не вдалося?
Запитувати тебе про життя.
Як це, перебувати в будинку, де зустрічається початок життя і кінець? І бути рівно посередині.
Якщо запитувати тебе, Мієчко, то про яблуневий сад і кущі малини. Але про яблуневий сад і малину, ти й сама розкажеш. Варто тільки почати читати.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно