Сповідь дівчинки, чиє життя розколола смерть
Єфремова Анастасія
29.12.2018
Говорити з дітьми про смерть відверто й сміливо батьки зазвичай не наважуються. Вакуум і в літературі довкола складних тем лише посилює страх та розгубленість перед драмами, яких рано чи пізно не уникнути нікому. Біда не розрізняє, дорослий ти чи дитина – вона стукається до кожного, але от чи готовий цей кожний? Саме тому таким цінним є досвід інших літератур, де дитячі письменники, як справжні психологи, конструюють драматичну ситуацію й проробляють шляхи порятунку з неї. Такою і є щемка книжка норвезької письменниці Турюн Ліан «Лише хмари танцюють з зірками», яка нещодавно вийшла друком у «Видавництві Старого Лева».
У книжці з метафоричною назвою «Лише хмари танцюють з зірками» йдеться про трагедію 11-річної Марії, чий молодший братик Пільтен нещодавно помер від раку. Раптова смерть похитнула життя всієї родини: мама, так і не прийшовши до тями, закрилася в собі і покинула Марію та чоловіка; тато, розриваючись між дружиною та донькою, теж полишає Марію наодинці давати раду зі своїми почуттями. Її брат помер. Він більше ніколи не гратиметься іграшковим літаком, який йому подарували на його дев’яте Різдво; йому більше ніколи не виповниться вісімнадцять. А життя довкола триває, наче нічого і не сталося. Шкільні перерви, які Пільтен так любив, так само тривають і без нього. Але Пільтена більше немає. І життя Марії більше не буде таким, як раніше. Вона почувається самотньою та покинутою у своєму горі.
Разом зі смертю брата з життя Марії зникає не лише він – усе, до чого вона звикла, все, що і становило її життя, летить у прірву, яка поглинула Пільтена. Марія не може їсти, не може, як раніше, сміятися з подругами на перервах, не може тішитися. Бо у своєму горі вона одна. Ані мати, шокована смертю маленького сина, ані тато не здатні надати дівчинці потрібної підтримки. Не спроможні розділити своє горе на трьох. Можливо, саме це і було б найкращими ліками від втрати.
«Хіба вони можуть знати, чи Рай справді існує, чи, може, його просто хтось вигадав, щоб не так сильно боятися смерті».
Книжка Турюн Ліан – це спроба очима дитини осмислити смерть і переосмислити наше уявлення про неї. На її сторінках постають одразу кілька втрат – смерть бабусі і брата.
«Напевно, було б добре, якби ми померли одночасно. Пільтен і я. І мама з татом разом із нами, — каже Марія і ногою розриває землю так, наче туди можна було б запхати весь світ і позбутися його назавжди».
А тоді з’являється друг. Без жалісливого співчуття на обличчі, без нікому не потрібних слів втішання. Друг, який заповнює собою ту порожнечу, що виникла в житті Марії та в її серці:
«Після того вони приготували пакет попкорну і ласували ним під великою яблунею в садку, поки надворі сутеніло. Було вже не так тепло, як влітку, але й не холодно. День видався з прекрасною погодою, як на таку пізню пору року. На заході вони могли бачити, що сонце все ще слабо освітлює небо за горизонтом. Воно вже зайшло, а місяць висів прямісінько над ними, немов великий небесний китайський вогник, і кілька зірок час від часу з’являлися біля нього. Видовище було неймовірним. Скидалося на те, що зорі танцюють. Марія була переконана, що вони танцюють».
Турюн Ліан варто віддати належне як переконливій оповідачці та гарному психологу з посттравматичних синдромів. Вона не тисне на жалість, не вибиває з читача сльози – вона називає речі своїми іменами: біль – болем, смерть – смертю. Не грає словами «життя триває» і «там йому буде краще». Як може тривати життя, коли зникає людина, з якою ваша історія так тісно переплетена; коли мама настільки прибита горем, що забуває про існування доньки; коли тато намагається зв’язати всі розірвані ниточки, але все одно нічого з того не виходить. У горі кожен має право горювати – так само, як і сміятися, святкувати свій день народження, їсти з другом смачні цукерки…
Ця книжка неодмінно сподобається всім, хто читав «З любов’ю, Обрі» і розуміє, що навіть трагічні історії здатні подарувати оптимістичні сподівання на те, що колись життя знову повернеться на свої рейки і попрямує в щасливі краї.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно