Собака поруч – це насамперед відповідальність!
Кравцова Оксана
20.03.2018
Ще бувши зовсім маленькою, я вельми любила читати повість «Малий і Карлсон, що живе на даху» Астрід Ліндґрен. Звісно, із захопленням спостерігала за стосунками двох основних персонажів, чиї імена винесено в назву книги. Навіть наслідувала деякі їхні вчинки та прагнення. Щоранку прокидалася з мрією про свіжоспечені булочки та гарячий шоколад, а коли хворіла, то цукерки ділила на крихітні шматочки, щоб нагадували пігулки. Проте не менше мене цікавило неймовірне бажання Малого отримати собаку. Коли воно сповнилося, хлопчик почувався по-справжньому щасливим. Хвилювався, «що цуценя може кожної миті зникнути, як марево».
Згодом мені до рук потрапила повість «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова. Як я тішилася, що Еллі не сама в невідомому краї, а разом із Тотошком, який оберігає, не відходить ні на крок. Уже тоді я розуміла, що чотирилапі – друзі, які приносять радість і гарантують вірність. Зрештою, саме собака став моїм першим домашнім улюбленцем. З’явилася потреба дбати ще про когось. Проте в той час я не цілком усвідомлювала, наскільки це важке завдання.
Нещодавно прочитала доволі пізнавальну книгу – «Усміхаки» Лариси Денисенко. Видання вправно проілюструвала Марія Фоя. Хоча воно зорієнтоване на дітей 9 – 14 років, корисним буде й для дорослих.
Це своєрідна інструкція, покроковий порадник тим, хто вирішив завести собаку, але не може розібратися з усіма тонкощами (від вибору до щоденного догляду). Тут ідеться про те, як обрати підхожого цуцика; про документи, годування, облаштування спального місця для улюбленця, псячі іграшки, щеплення, особливості підбору нашийника (повідця, шлейок), «загубельце» (пластиковий або металевий жетон з кличкою песика, номером телефону та адресою власника), прогулянки, тренувальний процес, спілкування з іншими собачками, нюанси подорожувань, здоров’я та зоозахист, виставки тощо. Наявні також кілька сторінок для нотаток.
Цікаво, що кожну пораду авторка адресує дівчатам («ти станеш спортивніша», «ти повинна прибирати» тощо). Мабуть, так вийшло тому, що вона, апелюючи до читача, ділиться власним досвідом, проектує його з себе, мовить про те, що й сама отримує від спілкування з улюбленцем.
Перша й, думаю, одна з найголовніших вказівок для охочих привести додому чотирилапого мешканця: варто добре подумати, чому захотілося саме цуценя? Треба з’ясувати для себе причини. Необхідно пам’ятати, що здобувши нового друга – втратиш значну кількість часу. Доведеться швидше вставати, щоб погодувати, вигуляти. Лариса Денисенко пише: «Це – постійна, рухлива та гавкуча, вибаглива і вимоглива частина твого життя. Ти можеш не дотримуватися розкладу, а собака щодня живе за розкладом, інакше не виходить».
Не менш важливо мати підтримку рідних. Підстрахують, коли потрібно. Зрештою, це важливо для тренувань, виховання та вибудовування щоденного розпорядку: «Пам’ятай, що пес не сприймає мінливих правил. Тому однакових засад мають дотримуватися всі члени родини! Не лише ти і ще хтось один, а дослівно – всі!».
Під час спілкування з улюбленцем треба запастися добрячим терпінням, а також не гарячкувати. Кажуть, що за рівнем інтелекту цуцики нагадують дво- трирічних дітей. Вони не вміють будувати причинно-наслідкові зв’язки, тому не зрозуміють, якщо їх захочуть покарати за зіпсовану річ: «Це ти – людина, яка усвідомлює вартість кожного предмета, знаєш, скільки коштує ноутбук, а скільки – пластмасовий пупс. Для цуцика все це – звичайні шматки пластику, заліза чи деревини».
Ще одна болюча проблема, на якій також акцентовано в цій книзі, – необхідність відчувати відповідальність за свого улюбленця. Зокрема вона виражається й у тому, що власник прибирає за собачкою на вулиці. В інших європейських країнах це нормальна практика. Натомість у нашій на дії господаря, який витягує пакетик, щоб уникнути забруднення простору навколо та запобігти дискомфорту людей діями свого цуцика, дивляться з дрібкою гидливості, сміються, а мали би похвалити. В «Усміхаках» зазначено: «Прибирати за своїм песиком треба завжди! Не варто зважати на власників собак, які це ігнорують. Ти відповідаєш винятково за свого собаку і за чистоту. Це твій особистий обов’язок».
Не уникає Лариса Денисенко й теми втрати улюбленця. Змиритися дуже важко. Письменниця мовить щодо цього таке: «Кажуть, песики вирушають на небо і стрибають там по веселках. Якщо людина вірить у Рай, чому б не повірити у веселку для песиків?».
Насамкінець додам, що в «Усміхаках» розкрито різні теми, причому доволі доступною мовою, на прикладах. Тож для кожного, хто стовідсотково визначився з потребою мати чотирилапого вірного друга, готовий дбати та брати на себе відповідальність, ця книга може стати настільною.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно