Сікстен і його життєві скарби
12.03.2019
Ульф Старк – один із моїх улюблених дитячих авторів. Його твори дуже душевні, глибокі та ніжні. Автор уміє розповісти про найглибші та найпотаємніші переживання своїх героїв найпростішими і найзрозумілішими словами. Твори Ульфа Старка зачаровують, від них віє теплом, гармонією, любов’ю.
Уляна Добріка, ТекстOver
«Сікстен» – новинка 2019 року на українському книжковому ринку. І, як завжди, у надзвичайному перекладі Галини Кирпи. Найбільшим талантом перекладача, певно, є вміння передати настрій і дух оповіді. Щоб заворожити українського читача так, аби він читав книжку, не думаючи, що це – переклад. Щоб відірватися можна було, лише дочитавши до останньої сторінки. Саме так я на одному диханні за вечір прочитала цю повість.
Сікстен – це ім’я шведського хлопця років десяти. Його батьки розлучені. Мама живе в Данії з новим чоловіком. Татові тяжко поєднати нову роботу водія автобуса з хатніми клопотами. Часто він вирушає в нічні рейси, а потім цілими днями відсипається. Коли пральна машина у їхньому помешканні вже довший час не працює, а чистий одяг закінчується, то Сікстен спершу одягає в літню спеку лижні штани, а далі руками береться прати свій брудний одяг.
Проте читач одразу ж відчує, як тато намагається дати усьому лад. Тому і Сікстен не може ні дорікнути йому, ні навіть тихо сердитися на нього. Бо той справді дуже любить сина і дбає про нього. Як може. Деколи аж занадто.
Здається, тато нелегко пережив розлучення, і тепер боїться втратити сина – він хвилюється щоразу, як Сікстен залишається сам удома. І навіть коли тато купує синові велосипед, то неодмінно з шоломом, а на велосипеді – світловідбивач, захищений ланцюг. І без верхньої рами. Сікстен одразу помічає: велосипед – дівчачий, і йому доводиться приховувати від батька сльози.
«Зате як злізатимеш з нього, не будеш ударятися в пах, – пояснює тато».
Найцікавіше, що тато Сікстена – колишній боксер. Цю деталь татового минулого якось зовсім важко поєднати з тим, наскільки трепетно він ставиться до сина.
А ще тато любить корів.
Корови з’являються в книжці в різних епізодах. Спершу – коли Сікстен обзиває свого однокласника «коров’ячим лайном». Тоді наш герой малює на дошці красиву корову і лайно – тобто свого однокласника.
Вдруге корова з’являється, коли тато з Сікстеном їдуть за місто на велосипедах. Зокрема – помилуватися коровами на пасовиську, їхніми красивими очима. Закінчується це все тим, що тато, качаючись у траві, втрапляє в коров’ячу паляницю.
Третя «корова» – жінка з прегарними «коров’ячими» очима, в яку тато, здається, закохався.
У житті кожного з нас є багато «скарбів». Мистецтво жити – це вміння бачити і знаходити нові, коли тих, що втрачені, вже не повернути.
Позитив – ось що панує в кожній історії Ульфа Старка, хоч якою сумною чи безнадійною здається ситуація. Життя прекрасне, коли у ньому є друзі й близькі. Коли їм можна довірити найпотаємніше і найважливіше, дістати від них потрібну підтримку чи допомогу. У Сікстена такі друзі є – Юнте й Емма. А ще – тато. Можливо, тому він майже не згадує про маму.
Книжка завжди краща за відгук. Хоча б тому, що я ж не про все пишу, а лише про те, що мене найбільше вразило. А когось може інше вразити. До того ж, хоч би скільки я старалась і намагалась, так гарно як Ульф Старк (чи Галина Кирпа) я ніколи не напишу.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно