0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
Що існує між болем та радістю?
Random

Христина Содомора, Читомо

Такі книжки, як збірка есеїв Богдани Матіяш «Братик біль, сестричка радість», насправді важко чи радше неможливо критикувати – адже йдеться не лише про текст, інформацію, а про особу автора, його власні відчуття, інтимні переживанні, особисті досвіди.

Як (про стиль). Найперше, що гостро впадає у вічі – це стиль викладу. Незвичний стилістичний примітивізм висловлення думок. Прості речення, не ускладнені словами та зворотами, які здатна зрозуміти й маленька дитина. Проте такий спосіб вираження не усіма може сприйнятися. Мені, наприклад, іноді це навпаки ускладнювало засвоєння суті написаного. Часто надто спрощені речення парадоксально стають складними. Ось до прикладу таке речення: «Спокій бути перед ними малим». Гадаю, зокрема тому, що до конкретних рефлексій вживаються загальні дієслова (статися, бути, є…), а також часте використання прислівників прийменникового походження у нетипових для них конструкціях (бути щасливо, тихо, лагідно… )

Що (про теми). Тематика коротких есеїв, а їх загалом 48, перебуває у площині загальних людських почуттів та станів, але розкриття її переходить у вузьку сферу особистого досвіду, власних переживань та особливих розумінь. Подеколи роздуми стають дуже глибокими, наче тонко та обережно намагаються торкнутися суті речей, не скаламутивши при цьому об’єктивної реальності. Але подеколи рефлексії видаються надто узагальненими та абстрактними. Зрештою, це все-таки залежить від синхронності читача із думками та досвідами автора. Якщо у читача відсутній емпіричний досвід щодо якоїсь теми чи речі, тоді це й видається загальним та чужим. В іншому випадку – читач може у таких загальних висловленнях знайти свої паралелі, тим самим перетворити це на власну конкретику.

В есеях переважно роздуми про щоденні буденні найпростіші речі (дерева, рослини, зірки, небо, хмари, вода, пісок, листя, ходіння по землі, переживання пір року тощо), про звичайні стани людини (радість, смуток, сумнів, страх, довіра, любов, вдячність, мир), про реакції автора на довколишні зміни, про внутрішні відчуття; тобто про те, з чого взагалі складається людське життя і чим наповнюється – весь спектр переживань від болю до радості. Авторка не вигадує якихось надзвичайних та нереальних подій, не вдається до фантазій. Усе думання випливає із виняткової уважності, з прискіпливих спостережень, із вродженого вміння приглядатися та бачити особливе у звичайному – наче вмикати внутрішній мікроскоп, під котрим можна довго і детально розглядати речі, що тебе постійно оточують. Бачити важливе у щоденному, велике у маленькому.

Видається, що критикувати есеї Матіяш можливо радше щодо форми, не заторкуючи щоденниковості, а отже авторської інтимності змісту. Але це насправді складно розмежувати, бо особливість простоти форми витікає із простоти суті висловленого. Мабуть, для авторки ці речі настільки проникаються одне одним, що по-іншому писати неможливо. Так, згадуючи попередню книжку «Розмови з Богом», текст оголений до лише слів – відсутнє пунктуаційне та взагалі синтаксичне оформлення, – що підкреслює медитативність та плинність думки, її прагнення осягнути неосягнене, недосконалість роздумів про досконале трансцендентне тощо.

Про Бога. До речі, у «Братик біль, сестричка радість» тема Бога також проглядається – і з кожним наступним есеєм все чіткіше та голосніше звучить. Матіяш не прикривається Всесвітом, Космосом, Долею чи іншими дотичними поняттями, аби означити власний духовний досвід. Вона прямо говорить про Бога і до Бога. Вона майже у молитовній форму звертається до Всевишнього, просить Його про якісь внутрішні потреби, дякує за все-все-все, довіряється Йому та радіє із відчуття Його присутності.

Мабуть такі частини тексту будуть незрозумілими та не сприймуться тими, хто відносить себе до атеїстів чи агностиків, мабуть дехто критично перелистуватиме такі рядки. Але авторці не йдеться про загальний осуд чи критику, а про власне чисте «сумління яке воно є». А от тим, хто вважає себе християнином, будуть знайомими біографічні нотатки та цитати Івана Павла ІІ, Матері Терези, св. Франциска із Асижу та інших відомих постатей Церкви.

Голосне думання. Іноді під час читання виникало відчуття, що авторка говорить сама зі собою, але говорить спокійно та майже нечутно, пошепки, аби почули лише ті, хто зрозуміє, кому це потрібно. Можливо це якась специфічна манера сповіді – але з розрахунку на максимальну духовну спорідненість зі сповідником, на найтоншу близькість із читачем, котрий наче підслуховує її щирі та відверті монологи. І саме через їхню справжність та невимушеність не виникає потреби у «клявзурі», у закритті від стороннього вуха, у втечі від чужого ока. Зрештою, на початках тексти й не задумувалися як майбутня книжка, а просто писалися під настрій та внутрішній ритм авторки.

Як хто. Вже після перших рядків хочеться порівнювати стиль викладу думок до Прохаськової манери писання. Тарас теж часто вдається до так званої побутової філософії, нотуючи всі порухи думки, котра не може оминути тієї всієї розмаїтості барв навколо, не відпускає безконтрольно власних спостережень та не розбурхує спокою медитації.

І не виключено, що Прохасько таки міг повпливати на Матіяш, адже авторка й сама в одному з есеїв зізнається, що належить до відданих шанувальників його творчості. Але все-таки я би обережно вдавалася до таких порівнянь. Оскільки кожен із цих письменників відрізняється чітким оригінальним стилем, через котрий власне й проходить матеріалізація особистого роздумування над спогляданням світу довкола.

Для кого. Книжка розрахована на дорослого вдумливого читача, котрий не дозволить собі сприйняти текст як збірку банальностей та примітивних досвідів. Адже саме в простоті розповідей/роздумів криється омана байдужого та холодного прочитування есеїв. Ось як сама авторка пише про своє письмо: «Примітивне письмо. Дуже просте, наївне і справжнє. Часом думаю, що знаю таке, і тоді дуже тішуся, що воно таки є». Ключовим словом тут є «справжнє». Впевнена, що збірка есеїв «Братик біль, сестричка радість» знайде свого читача (хоча мені здається, що це все-таки будуть читачки).

Додам, що «Видавництво Старого Лева», котре опублікувало цю книжку, цим дебютом сподівається на «початок нової сторінки інтимно-філософської дорослої розмови про звичайні прості і глибокі речі», у чому можна побажати їм успіху та натхнення.

Читати:

 Мрійникам та романтичним особам

 Тим, хто вірить у Бога

 Шанувальникам простих необтяжливих майже філософських роздумувань про життя

 Любителям читати книжку з будь-якої сторінки

Не читати:

 У хаосі внутрішньому та зовнішньому

 Прагматикам та матеріалістам

 Тим, хто шукає у тексті пригод та динаміки

 Тим, хто не любить екзистенціалізму, метафізики та пошуків сенсу життя у книжках

 Кому неодмінно потрібен сюжет

 

 

Вам може бути цікаво
Знижка – 18% на все! Святкуємо 18-річчя «Видавництва Старого Лева»
Святкова зима: 5 книг для найменших читачів
Вгору сходами, що ведуть униз
Кауфман Бел
Відкриття Книгарні-кав’ярні Старого Лева на Подолі!
8 речей, які ми не знаємо про Елізабет Ґілберт
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати