Річ 

Навмисне не читаю численних відгуків, що посипалися у соцмережах на книжку полтавця Сергія Осоки «Небесна падалиця», щоби не замулити власне враження. Поезію треба переживати наодинці з нею. Але все ж – скільки душ вона зачепила !.. Отже, поринаєш у неї, як у плесо – ця вода глибока, ба вічна. Це коловорот життя, де в одному вірші «дівчина боса на березі / зі сліз вибирає голос» і «кволо дивиться баба у вікно куди порожніми горішками стукає смерть». А в іншому – « було в діда троє синів / кучерявих литих полив’яних / дівчата до них / сокоріли в осокорах…». А ще дуже важливо: «коли ми когось любимо ми не повинні проказувати вголос його імені».

Один із розділів називається «Повінь, що гойдає збиті яблука». Це і є небесна падалиця? Від неї не втекти, та й чи варто рятуватися від повноти життя?

із бузини тебе украв із бузини

моя смаглява золота сопілко

А вже за мить, чи мо’ за півжиття :

а я сиджу під виноградом

і дощ пройшов і час минув

а мати білять далину

і сушать білі простирадла…

а я сиджу гілки роса

торкаються лоскочуть комір

а мати все не йдуть додому

все білять

білять небеса.

і що я матері що я

цим безмірам оцим безкраям

я сльози мов росу ковтаю

мене ковтає течія

не похопився не прозрів

яку вже є несу ту душу

де мати в божому дворі

вже хмари

хмари

хмари сушать.

Кожен вірш може дати поживу для окремої студії. Тут можна говорити і про виразну дотичність до народнопісенної поетики, однак без примітивної стилізації, з яскравою авторською метафорою, і про модерність цієї поезії, де вода, глина, дерево, закохані, мати, баби і діди – виступають «рівноправними» елементами безперервного життя. Погоджуюся з Оксаною Думанською , що вірші Сергія Осоки «справляють враження стихійності, яку на певний час упокорили». Очевидно – завдяки талантові, до якого докладено праці. За словами автора, до книжки ввійшли різні вірші, своєрідна квінтесенція написаного ним за останніх 12 років. Звідси – ледве стримуваний темперамент, стриножений ладом і ритмом. Ця поезія виношена, визріла, огранена – і водночас вибухова. Такі відчуття викликають у читача несподівані слова та образи, які не знати звідки виловлює автор.