«Середня стать»: про пам’ять тіла та самоприйняття
Кравцова Оксана
07.09.2019
В історії, про яку йтиметься, мовиться про іншість, спричинену чужим гріхом; про шлях прийняття власного тіла, яке, наче оболонка, захищає, зносить усі життєві негаразди, ще й страждає від різних комплексів і примх свідомості. І часто, на своє нещастя, цікавить любителів потеревенити більше, ніж усе, що ми приписуємо слову «душа». Кожен із нас отримує своє, намагається пізнавати його та щорічні зміни, що з ним відбуваються, відтак у цій драматичній і такій особистій розповіді цілком зрозуміле метафоричне використання шовкопряда, якому теж за життя властиво чимало метаморфоз.
Отож, у центрі уваги – роман-епопея «Середня стать» американського письменника грецького походження Джеффрі Євгенідіса. За цю книгу 2003 року автор отримав Пулітцерівську премію.
Для українського читача її переклала Анна Вовченко, а «чіпку» для ока й вельми привабливу обкладинку створила Анастасія Стефурак.
Оповідаючи, письменник привідкриває нам завісу таємниці трьох поколінь родини Стефанідісів, а історичним тлом слугує неспокійне й строкате подіями ХХ століття. Усе приховане зводиться до появи Калліопи, яка поступового перетворюється на Калла. І ця трансформація – свідчення того, «що забувають люди, але пам’ятають гени». Маленька дівчинка в минулому / дорослий чоловік у прийдешньому стає нашим провідником у світ дивного та незвіданого. Калл зазначає: «Я – остання частина довгого складнопідрядного речення, а почалося це речення багато років тому та іншою мовою – отже, щоб дістатися до кінця, тобто до моєї появи на світ, його треба прочитати від початку».
Першоджерелом усіх подій стали Лефті та Дездемона (кревні брат і сестра), які походили з краю, «де брати та сестри в других шлюбилися між собою й усі були одне одному родичами». Ці двійко, втікаючи від війни між Грецією та Туреччиною, емігрують до Америки. Здійснюючи подорож, що ледь не коштувала життя, вирішують попри все об’єднатися навік як подружжя. І цей крок став фатальним. Вони перебираються до Сурмеліни (своєї двоюрідної сестри), яка заміжня за бутлегером Джиммі Зізмо (аби краще проникнутися атмосферою 20–30-х років у США варто глянути фільм Джона Гіллкоута «Найп’янкіший округ у світі»). Невдовзі в першій сім’ї з’являється на світ Мільтон, у другій – Тессі, які, підростаючи, починають проявляти інтерес одне до одного. Подорослішавши, одружуються й народжують спершу Розділа Одинадцятого, а згодом і Калліопу, котра (на відміну від брата) успадкувала синдром дефіциту 5-альфа-редуктази, тобто насправді була гермафродитом. Пізнавши себе справжнього, Калл наводить лише кілька порухів цієї мутації: «Сурмеліна Зізмо (уроджена Пападіамандопулос) доводилася мені не лише на півстоліття старшою кузиною, а й рідною бабою. Мій батько доводився небожем власним батькам. Лефті та Дездемона були мені не тільки рідними, а ще й двоюрідними дідом і бабцею, батьки – троюрідними братом і сестрою, а Розділ Одинадцятий – рідним і четвероюрідним братом».
Можна лише здогадуватися, як важко йому відкривати світ і відкриватися в умовах, коли твоє друге (соціальне, жіноче) Я – невід’ємна частина життя. Як зауважує Калл у дорослому віці, дівчиною він почувався зручно, серед чоловіків і досі не є своїм, але «пристрасть вимусила» його «перейти до їхнього табору – пристрасть і особливості організму».
Йому подобаються жінки: у час, коли сором тіла – рану, яка ніяк не могла загоїтися, – майже подолано, до серця припадає Джулія Кікучі.
Головний герой набуває здатності не приховувати імена, поступово приймає себе, усвідомлюючи: «Усі ми складні створіння. Не тільки я». Він, роблячи екскурси в минуле своїх рідних і власне також, розмірковує про гермафродитизм як дрібницю, яка може бути цікавою хіба сутенеру, адже навколо відбувається стільки всього важливішого: людське проминання, впереміш із коханням, купівлею речей, складанням іспитів, опануванням різних ремесел, хворобами, радостями, сумом, потраплянням в реабілітаційні центри.., тобто вся ця суттєва життєва плутаниця.
Покинувши дім у пошуках себе, тривалий час він був об’єктом дослідження, хтивого зацікавлення й споглядання. Повернувшись чоловіком, Калл дає відчути рідним, «що стать означає не так і багато». Він просто є тим, ким є. Власні особливості приймає як даність, розплачується за скоєне в минулому рідними, бо «кожна наступна людина гніздиться в попередній за принципом російської матрьошки». І можна довго розмірковувати над тим, хто вони – ті, чия кров тече у наших венах, чиї життєві набутки проявляються у наших вчинках. «О, тіло, незручний свідок…». Ти так багато знаєш… І навіть дещо можеш розповісти, якщо поспостерігати…
Кожен носить певну генетичну схему, що проявляється в формі лиця, упізнаваних рухах, пігментних плямах, кольорі очей, способі чхання «в унікальний і впізнаваний родинний спосіб» тощо. Дещо залежить від нас, а щось визначено наперед.
Калл особливий, як і кожна людина. Чоловік з іменем музи епічної поезії.., який мовить таке: «Живу своїм життям і гою власні рани».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно