Село повертається в літературу. Але це вже не райський куточок
24.08.2016
Олег КОЦАРЕВ, Texty.org.ua; Ілюстрація - Космос українського села очима художника Андрія Єрмоленка.
Це не плаксива ностальгія спілчанських авторів, які півжиття тікали з села, а потім півжиття за ним тужили. Це сентиментальні спогади міської дитини, яка приїздить до родичів "на літо". І описує як ідилічні моменти, так і печерний жах пострадянської провінції.
Прозова новинка від «Видавництва Старого Лева», книжка «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки, судячи з назви, добре пасує саме до читання пізнього літа.
Cправа не лише в назві. B цій збірці оповідань і новел, міцно переплетених між собою, так багато дитинства і юності, відпочинку, втечі з буденного життя в простір, близький до природи...
Далеко не завжди, щоправда, цей простір ідилічний.
Сергій Осока дотепер був відомий як поет. Мабуть, найзнаніший полтавський поет так званого «покоління двотисячників», автор доволі вишуканої лірики.
А нині після полтавської поезії надходить час полтавської прози.
Село – але серце не одпочине
«Нічні купання в серпні» - це образ українського села пострадянської доби, дев’яностих і двотисячних років.
Образ, поданий через призму спогадів хлопця, що регулярно приїздив туди до родичів, до діда з бабою і прабаби. З відповідними різноманітними сюжетами.
Наприклад, про перше кохання і перший сексуальний досвід.
Про святкування Різдва.
Про зневажених усіма «сільських диваків».
Про долю доброї та чулої лікарки в провінційному середовищі, котра для всіх залишається чужою, «жидовкою».
Про специфічну атмосферу риболовлі.
Про вмирання старих людей, умирання старих реалій.
Про невблаганний рух часу, особливо болісно відчутний у вузькому просторі села.
Звичайно, ці сюжети й тематика будуть дуже знайомими та впізнаваними для якнайширшого українського читача, зокрема міського.
Величезна кількість міських дітей проводили й проводять канікули в родичів у селі.
«Нічні купання в серпні» будуть для них чудовою нагодою пригадати свої відчуття, порівняти враження, знову побачити світанок над річкою, знову допомагати на городі, гратися в саду, а за кілька років уже й пити самогон із «друзями на літо».
Чи це не нова ідеалізація села? Повернення в літературу мотивів, що були списані вже в двадцятому столітті та лишалися на спілчанських марґінесах?
І так, і ні.
Справді, частина оповідань Сергія Осоки залишають дуже романтичне й ідилічне враження – типовий «дитячий рай».
Але в інших текстах (і це утворює цікаве чергування) письменник не менш ефектно зобразив усі провінційні жахіття: скажений алкоголізм, замкнутість, безкультур’я, пасивність, тиск громади на будь-який вияв індивідуальності, деструктивні закам’янілі звичаї, морок родинного життя більшості селян, зубожіння (в першу чергу "самоорганізаційне") та багато іншого.
Тут, знову ж таки, повний перелік не потрібен - абсолютна більшість читачів з ходу самі його продовжать, спираючись на власні враження.
І як в «ідилічних» оповіданнях автор часом трохи передає куті меду, так і в «негативних» творах відчай іноді виявляється занадто концентрованим.
Культурологія в оповіданнях
B цьому сенсі «Нічні купання в серпні» набувають і соціально-критичного відтінку - щоправда, на рівні констатації факту.
Часом ці спостереження досить наївні. З іншого боку, якби Осока глибше занурився в аналіз на тему "хто винен і що робити", це могло негативно позначитися на художньому рівні його тексту – відверто настроєвого, емоційного.
Є і цікавий культурологічний аспект.
Письменник уважно описує, як елементи старої народної сільської культури взаємодіють із реаліями двадцять першого століття.
Його трактування такої взаємодії, на щастя, не вкладається в штамповані формули на зразок меморіальних плачів за «великою давньою культурою, що гине в нас на очах» чи натхненних маніфестів про «старий мотлох зникає, і слава Богу».
Сергій Осока показує, як культурні форми то занепадають, то відроджуються, переосмислюються, розбавляються, проявляються по-новому.
Як занехаяна, здавалося, назавжди хата раптом оживляється новими мешканцями.
Як відкинуті поколінням дітей артефакти - на кшталт рушників чи грамофонів - раптом починають викликати інтерес в онуків.
Подібно до річки, котра, сьогодні повноводна, завтра може зарости, замулитись і «вмерти», а післязавтра знову покаже свої води та характер (річка, до речі, один із наскрізних, потужних і багатозначних образів книжки).
Умовно міське й сільське тут повсякчас переплітається, утворюючи гібриди, десь дикуваті, а десь цікаві.
Що ж, таке розуміння співвідношення «модерної» й «традиційної» культури Сергієм Осокою видається дуже навіть зваженим і конструктивним.
Цей кут спостереження за сучасною Україною може бути вельми пізнавальним.
Новий сентименталізм
Оповідання «Нічних купань у серпні» з точки зору стилістики можна поділити на дві групи.
Перша – підкреслено сюжетні, розповідні, прості й прозорі історії. Найчастіше вони описують курйозні, драматичні, «зовнішньо» виразні колізії.
Друга – більш «орнаментальні» твори, з вигадливим ритмом, фонетичними іграми та іншими формальними цікавинками.
Вони нерідко стосуються більш архетипних та символічних речей, як-от смерть, любов, боротьба поколінь (зокрема й боротьба з «нав’язаним батьком» - вітчимом).
Обидві ці групи щедро «приперчено» діалектом.
Картина з серії "Село" полтавської художниці Наталії Корф-Іванюк
Як я вже писав, Сергій Осока – уродженець Полтавщини, відповідно, його книжка насичена саме полтавським мовним колоритом. Або, беручи ширше, центрально-українським лівобережним.
Тут і суто діалектні речі, й особливий місцевий суржик, і відповідний молодіжний жаргон.
Актуалізація саме центрально-українських культурних і мовних реалій, як на мене, річ надзвичайно важлива сьогодні, коли за розмовами про Схід і Захід багато хто забуває про інші частини нашої країни, зокрема про Центр – по-справжньому стрижневий і визначальний регіон.
Книжка Сергія Осоки талановито засвідчує дві характерні тенденції сучасної літератури.
Перша – це увага до приватної історії. Нагадаю, більшість героїв «Нічних купань у серпні» є близькими чи далекими родичами оповідача.
Саме детально знані й ще детальніше відчуті родинні сюжети стають вдячним матеріалом для побудови узагальненіших картин.
Другу тенденцію можна умовно назвати «новим сентименталізмом». Бо ця проза надзвичайно активно працює з емоціями, регулярно натискає на особливо чутливі місця і сфери, а нерідко й б’є читача нижче пояса.
Як і будь-який сентименталізм, цей не завжди та не в усьому добре знає міру. Зате вже точно жоден читач не зможе поскаржитися на брак гострих переживань.
Ризикну припустити, що надалі ці тенденції, можливо, посилюватимуться. А «Нічні купання у серпні» матимуть чимало послідовників.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно