0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Розарій» Анни Малігон. Вервечка битого скла
Random
Анна Малігон писала цю книгу десять років. Спершу збірка мала називатись «Мідь і мармур», але поезія «Розарій» дала книзі нову назву. Більше сотні віршів авторки стали одним виданням цього року у «Видавництві Старого Лева».

Поліграфічний шедевр та колективна магія

Над художнім оформленням книги працювала Катерина Садовщук, і її робота захоплює не менше, ніж власне поезія. Збірка проілюстрована зображеннями-рефлексіями, які доповнюють вірші поетеси. Ілюстрації настільки влучні та естетично красиві, що й сама Анна назвала оформлення книги «поліграфічним шедевром» та «колективною магією». Дивлячись, як гармонійно поруч із віршами виглядають такі незвичні композиції, у читача й справді може з’явитись думка про певне ілюстраторське чаклунство. Особливо тоді, коли зображення візуалізують такі несподівані образи, як дерева, що проростають із коробки сірників, або колючий дріт, який перетворюється в троянди.
 
 
Вервечка битого скла

Слово «розарій» має декілька значень: трояндовий сад, особлива молитва, а також християнська вервечка. Подібно, як у вервечці є п’ять видів таїнств, над якими роздумує молільник, книга Анни Малігон складається з п’яти розділів та вибраних віршів. І хоч вони не є строго поділеними за тематикою, кожен має свої особливості. «Мідь і мармур» частина, яка відкриває збірку, наповнена війною, тривожністю і болем. Ці дванадцять віршів задають книжці інтонацію хоч і неспокійну, але таку, що налаштовує на досить інтимне спілкування з читачем і спонукає до роздумів.

генералове серце черствий глазурований пряник
якщо дід не прийшов із війни, то не прийде і правнук
Персонажі цих віршів: солдати, жінки та матері. А також ліричні герої, стать чи вік яких неважливі, адже головеїхні рефлексії та думки. Не те, ким вони є, а те, що вони говорять. Зрештою, персонажі й слова можуть змінюватись, але в усіх віршах залишається спільний фон – війна. А ще поетеса використовує дуже гострі образи. Стан по прочитанні поезій можна порівняти із пробудженням після поганого сну. Тільки якщо такі сни хочеться одразу забути, то біль, висловлений у цих віршах, навпаки. Обдумати, перечитати, проаналізувати.

Світиться білим між пальців її розарій –
все, що лишилося. Просто ніхто не сказав їй.
Син переріс усіх – і поїхав одного ранку.
Мати міняє квіти, щодня протирає рамку.
Під час онлайн-презентації
«Розарію» Анна Малігон та філософ Вахтанґ Кебуладзе, який був модератором події, говорили про мистецтво. Вони порівняли класичну його форму із вікном, модернізм – із вітражем, де є кольори й відтінки, а постмодерне мистецтво прирівняли до битого скла. Зрештою, що маючи справу зі склом, значно легше порізатись, аніж дивлячись у вікно. А сучасне мистецтво часто буває гострим. І ця вервечка битого скла із віршів Малігон – хороший приклад гострого мистецтва. Такі вірші нагадують про наші постійні рани. Іще раз підкреслюють, що вони незагоєні.

Жив собі в передмісті солдатик,
посивілий, але солдатик,
з тих, живих, що не повернулись.
Таїнства війни та жінки
 
Наступні «таїнства» книги мають назви «Спільнокореневі», «Мешканці піщаних годинників», «Amara Karma», «Місяцева тінь» та вибране. Тут багато ліричних віршів, ніжних, часто знову болючих. А також багато поезій про дитинство.

Я малювала пальчиком серце
на мокрім піску.
Здається, то все, що знала тоді про любов.
Читачам, які звикли занотовувати чи підкреслювати влучні вислови у книгах, доведеться добре загострити олівець, адже деякі рядки цих поезій захочеться цитувати іще не раз.

Поганих дітей відпускають гуляти в дощ,
аби швидше зросли та покинули дім…
Особливо щемкими в «Розарії» є жіночі молитви. За рядками цих віршів проглядаються жінки, обтяжені своєю самотністю; жінки, які звертаються до померлих, та жінки ніжні й закохані.
 
Так жили, що й ділити, зрештою, нічого…
Ні завершення, ні початку.
Вона мліє від голосу чоловічого,
навіть коли незнайомець кличе вівчарку…

Так само як в більшості поезій присутня війна, у цих віршах мені відчувалась і присутність жінки. Інколи це ледь помітні інтонації, а моментами – такі формулювання, на які, здається, здатна лише жінка. 
 
Починаєш жити одна,
і осінь закінчується раніше за
чай у пакетиках
 
Молитви і мовчання
 
«Я належу до тих, хто ще використовує риму» сказала авторка під час уже згаданої презентації книги. Римування Анна Малігон використовує не у кожному вірші, але в поезіях, де римою таки користується, робить це майстерно й оригінально.

Я тобі не крапка, але й не кома.
Я присутня там, де уже зникома,
поза тим, що зрослися хребтами у многосвічник.
Ми – крихкі одноденки-багатонічки.
Якщо не всі поезії у «Розарії» є римованими, то особливий ритм характерний для кожного вірша. Чи краще сказати: для кожного вірша характерний особливий ритм. Темп поезії залежить від її теми і завжди їй відповідає. Зокрема, здавалось, наче вірш з образами провідниць та залізниці звучить в такт руху потяга. І це, звісно, враження суб’єктивне. Але чи випадкове?

Провідниця питає: все добре? Чи вам щось болить?
Не зважайте, це сад у моїй голові. Це чорнильна мана.
Скоро ніч за вікном побіжить, і зупиниться мить.
Не зважайте, несіть уже чай. Хай застуда мина.
 
 
Гарна мелодика зберігається і в неримованих віршах авторки. І тут «Розарій» знову викликає асоціації із вервечкою. Адже це характерна риса молитов. Молитви не римовані, але часто ритмічні, мелодійні.

Хлопчик смикає маму:
А чому такі очі сумні у церкви?
Бо в неї болить голова. Чуєш, як жаліється?
Жінка бере хлопчика на руки, аби не вступив у калюжу,
де й церква, і сонце, і контури ясеневого листя…
Як же туди не вступити?
Є ще одна складова поезії Анни Малігон, яку неможливо відобразити за допомогою фарби та паперу. Це тиша. Авторка каже, що в «Розарії» багато сказала, але також немало змовчала. Що поетеса мала на увазі, коли назвала свою книгу «злитком мовчання»? Що перед тим, як вимовити вірш його спершу потрібно вимовчати? Чи «злиток мовчання» це про тишу між словами, рядками і віршами? Про роздуми після їхнього прочитання. Поміж їхперечитуванням. А, може, те, що говоріння завжди є разом із мовчанням? Адже хоч «вона мліє від голосу», та «я тоді не сказала...мене перекраяло місто».

Завершується книга вибраними віршами авторки різних років. Як влучно написав у післямові Сергій Жадан:
«І це вибране, мовби поєднуючи те, що було, з тим, що є сьогодні, виступає таким собі містком, тканиною, що не просто поєднує різні тексти, але поєднує час, нагадуючи про його безперервність...». Теперішнє і минуле, голос і тиша – певна гра з такими поняттями є однією з найприкметніших особливостей цієї книги. Тут вірші болючі і ніжні, римовані й неримовані, довгі й короткі. І кожне протиставлення – не просто так. Адже:

За короткими віршами воля для сліпих
За довгими віршами клітка для зрячих.

Вам може бути цікаво
«Амадока» Софії Андрухович. Уривок з книги
Вірш дня. Мар`яна Савка
Топ-5 книг, фільмів та музичних композицій від Надійки Гербіш
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати