П’яний корабель шаленців
Бабкін Сергій
12.01.2018
Синтетичним виданням «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства» філософ Тарас Лютий пропонує дещо відійти від усталеного способу осмислення ідей минулого з позицій їх безапеляційного прийняття, а, навпаки, розглянути ці ідеї як чужі та ворожі сучасникам.
Книгу сміливо можна читати як окремі есеї, адже автор зміг максимально наситити понад дві сотні сторінок інформацією з досить вузької проблематики від часів античності до ХХ сторіччя, між якими заховані і Ранньохристиянський період, і Середньовіччя, і Новий час. У читача може виникнути враження, що подібний спосіб читання не зовсім чесний (перед автором/книгою/собою), проте в даному випадку це не зовсім так. Будьте спокійні з цього приводу, адже перед вами три повноцінні розділи — після скелястих берегів історії шаленства як явища, читацька мандрівка продовжиться до релігійно-теологічних звивистих круч, а вже звідти ви попрямуєте до тихої гавані глупоти і безрозсудства у мистецтві, філософії та літературі.
Важливо, що автор не цурається включати до, здавалося б, не найбільш «розкрученої» теми український контекст. Це стосується як культурно-релігійних особливостей, так і конкретних персоналій із вітчизняного простору. Важко не погодитися, що завжди приємно, коли імена Івана Вишенського, Григорія Сковороди чи Тодося Осмачки по праву вводяться до ряду визнаних світових філософів, письменників, богословів.
Загалом, історія ненормальності у кожний період розвитку суспільної думки закінчується подібним чином. Те, що сприймається основною масою населення як нісенітниця, дурість чи божевілля, поволі утверджується як норма, але тут же постають нові форми контркультури. І так триває безперервно.
Отже, процес змінності суспільних ідеалів не в останню чергу залежить від шаленства і його ретрансляторів. І прикладів тому більш, ніж достатньо: свого часу так було з ідеями Платона, Ісуса чи Руссо. Автор звертає увагу, що «личина божевілля необхідна юродивцеві як викривальний прийом... Проте сплачувати за це йому доводиться терпінням докорів і принижень».
Однак, шаленство властиве не лише окремим індивідам. Часто воно охоплює цілі групи людей. Якщо говорити предметніше, то одразу ж на думку спадають вияви всеохопного екстазу та задоволення (в інших випадках — люті та розчарування) на спортивних аренах. Уявіть перед собою велелюдний стадіон на Балканах або ж у Латинській Америці в день футбольного дербі. Безум, пристрасть, несамовитість — ось, що постає в уяві передовсім. Можемо пригадати оскароносний фільм аргентинського режисера Хуана Хосе Кампанельї «Таємниця в його очах». За сюжетом, слідчі вираховують злочинця на підставі його одурманення від футболу. Навіть реальна загроза викриття не зупиняє останнього від походу на гру коханої команди, де, зрештою, і відбувається арешт.
Сміливим викликом для автора, а для читача, беззаперечно, цікавим матеріалом, могло б стати дослідження, присвячене реальним злочинцям та вивченню їхніх ідей. Не секрет, що злочини, вчинені Теодором Качинскі, Чарльзом Менсоном чи Сьоко Асахара, мали під собою не тільки меркантильну жадобу до насилля. У нелюдський осудний спосіб вони прагнули донести до суспільства певні доктрини, замішані само собою на шаленстві чи божевіллі. Тема складна з етичної точки зору, проте для сучасного нон-фікшину видається досить приступною, оскільки одним із завдань літератури факту є зняття різноманітних табу і боротьба із забобонами.
Пропоноване ж видання вимагає від читача: по-перше, базової обізнаності у широкому спектрі культурно-історичних питань; по-друге, уважності, адже кожна наступна частина книги ніби лягає пластом на попередню, і важливо не загубитися в процесі нашарування ідей та флешбеків. Та попри це в жодному разі не бійтеся вирушати у подорож на борту «Корабля шаленців», адже ним кермують вкрай досвідчені штурмани, а в трюмах вдосталь навіжених історій на будь-який смак.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно