Путівник для дорослих
07.07.2016
Тетяна Вірченко, Буквоїд
Олексій Чупа. Вишня і Я. Львів, Видавництво Старого Лева, 2016. - 128 с
Олексій Чупа – амбітний письменник із чутливою душею. Для тих, хто не знайомий з його творчістю і замислюється, чи брати до рук нову книжку, певним кредитом довіри має стати видавництво, де побачила світ повість «Вишня і Я». Відомо, «Видавництво Старого Лева» небайдуже до вдумливих, художньо вартісних текстів.
Доволі багата на натяки назва робить свою справу. З одного боку, алюзія до постаті Остапа Вишні дає право чекати порції доброго гумору, а з іншого, вишня – символ дівчини, нареченої, любові – окреслює тематичні обрії твору, авторські пріоритети. Загалом усі ці натяки повною мірою реалізовані у творі.
Уважний читач, який усвідомлює, що випадкових літер у творі не буває, зверне увагу й на епіграф: «А я просто живу навпроти. Я просто усе це бачу». Хто цей «Я»? Спостережливий мешканець, який любить дивитися у вікна? Чи, може, це наше внутрішнє «Я», яке живе в нас, і ми зустрічаємося з ним щодня, дивлячись у дзеркало?
Художній час твору – три літні місяці. Розділ під назвою «Вересень» – своєрідний епілог, що має дарувати віру в тривалість щастя, але його, за переконанням Олексія Чупи, варто будувати власними руками. Для цього слід уміти прощатися з минулим (у творі це реалізується через акт прибирання), планувати майбутнє і відпочивати. Символом оновлення, змін, перетворень, а також кохання в повісті постає метелик. Саме він невимушено надає повісті терапевтичного ефекту.
Автор ніби весь час грається зі своїм читачем, приховуючись за безіменним персонажем у назві твору і на перших же сторінках ховаючись за доволі таки конкретним тридцятитрирічним чоловіком на ім’я Ярчик. Усі важливі характеристики цього персонажа Олексій Чупа подає відразу ж. Тож у читачів є можливість замислитись над законом «терезості»: «Всевишній бачить ваші втрати і відшкодовує їх, як тільки помітить». Загалом такий правдоподібний закон до цілком позитивного образу Ярчика все-таки вносить певну нотку тривоги. Чоловік «ніколи не пускає у людях коріння. Вітер носить його, наче степом. Від одного серця до іншого. Перекотиполе». Тож очевидно, що Ярчику невідомі міцні, глибокі почуття.
Далі сюжет розгортається доволі динамічно й контрастно. Від прози дня – Ярчика покидає дівчина – до казкового повороту: чоловік у магазині зустрічає дівчинку, яка протягає йому записку із текстом: «Попіклуйтеся про неї. Будь ласка». Реалізм сьогоднішнього дня, коли сотні матерів залишають своїх дітей напризволяще, перемежовується з елементами фантастики: Ярчик забирає дівчинку до себе, не ставлячи до відома відповідні органи. Думаю, що такий контраст необхідний письменнику, щоб утворити кілька змістових шарів. Перший – поверхово-сюжетний – розрахований на юних читачів. Вишня – саме так звати дівчинку – дуже рано пізнала світ несправедливості й жорстокості, але зуміла не втратити внутрішньої доброти:
«– Чому ти не кажеш, що твоя мати хоче тебе позбутися?
– Ну це ж мама, як ти не розумієш? Як я можу їй зле зробити? Її ж до тюрми кинуть!»
Олексій Чупа виявляється гарним знавцем дитячої психіки. Так, Вишенька дуже чутливо реагує на виконання дорослими своїх обов’язків. Дівчинка не захотіла шукати матері, бо «мама так не мусить робити. Мама мусить бути поруч завжди і за будь-яких обставин. У всякому разі, коли дитина маленька».
Вишня – гарний приклад для наслідування іншими, адже вона прагне порозумітися зі світом дорослих, пізнати довкілля через власні спостереження та книжковий світ, що, на її переконання, є проявом добра.
Другий і третій шари – рівень підтексту, коли Вишня є втіленням внутрішнього «Я» Ярчика, або ж під Вишнею читач може побачити нову знайому Ярчика, молодшу за нього.
Ярчик, Вишня, матір і «Вона» – образи, через які Олексій Чупа протиставляє дві моделі поведінки у ставленні до оточення. Якщо перші дві є носіями відповідальності, то другі – корисливості, байдужості. Неоприявлено, але контраст – це прийом, яким письменник прагне навіяти читачам ідею відповідальності, турботи, довіри. Тому й протиставляє людський простір за умови сенсового наповнення життя та безсенсового існування. Виявляється, наявність мети життя вже не потребує всіх тих людей, які просто існують у твоєму житті, достатньо однієї, яка проявлятиме щирість і довіру.
Згармонізований світ людей дуже успішно протиставляється світу їхньої ж байдужості: «Ярчик живе тут усе життя. Більшість цих людей він знає стільки, скільки себе пам’ятає. Але попри це його тут знають погано. Він дуже непомітний. Настільки, що ніхто й вухом не повів на те, що в нього з’явилася дитина. Всі думають, що в нього давно є донька. Ярчик на хвилю переймається їхньою тупою байдужістю».
Поява в оселі жінки, життя поруч з якою визначене не примітивним спільним мешканням, а почуттям, накладає й відчутні зміни в побуті: «В його (чи то пак, уже в їхніх) стінах зненацька зробилося чисто і свіжо. В раковині не затримується брудний посуд. Сміття виноситься щоденно. Постіль застилається і, головне, прибирається щоразу й одразу. Тепер і мови не може бути, аби залишити на дивані подушки, простирадла і ковдри на цілий день. Вікна щоранку неодмінно прочиняються нарозтвір, а ввечері ставляться “на провітрювання”…».
Книжка Олексія Чупи – це рецепт, як будувати стосунки в родині. Путівник для дорослих у світ дитячої психіки, довідник з умілого поводження з дитиною, виховання найкращих її якостей. Найкраща порада у вихованні від Олексія Чупи – ставитись до дитини, як до рівної, і вміти визнавати помилки. На цьому будується довіра: «Вишенька, мила, у дорослих все не так. Вони багато знають і бачать. Але часто вже не вміють відчувати. Вони бачать те, що хочуть бачити. І змушують серце вірити в свою правоту. А немає нічого гіршого, ніж обдурене самим собою серце. Запам’ятай це, добре?»
Варто відзначити, що стиль Олексія Чупи вирізняється схильністю до використання слів-символів. Так, невипадково Вишня щодня складає в холодильник помаранчі, які символізують долю, неминучість; на етапі дорослішання Вишня отримала в подарунок годинник – символ уміння розпоряджатися власним часом. Також для стилю письменника притаманна афористичність («Турбота – це коли дбаєш, щоб інший не наробив собі шкоди», «Довіра – це коли ти віриш чужій турботі», «Спільне чекання дарує спільне щастя»). Крім цього, Олексій Чупа створює візуальні образи через вмілу гру кольором, а також його повість має всі виразні ознаки кінематографічного мислення автора. Письменник весь час маніпулює камерою, наводячи її на портретні ознаки персонажів, їхні внутрішні переживання під час змін, віддаляючи камеру для панорамного зображення настрою стосунків героїв.
Отже, якщо читачу близьке бажання Перероджуватись, побудоване на засадах Доброти і Відповідальності, Турботи і Довіри, умінні Радіти новим відкриттям і Вибачатись, бажанні Перетворювати будень у свято та жити в гармонії з Природою – ця книжка для Вас!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно