Публічно про інтимне
Содомора Христина
15.10.2014
«Книжка про читання» Юстини Соболевської, письменниці та літературного критика, вперше була опублікована у Польщі дві роки тому. А цьогоріч «Видавництво Старого Лева» запропонувало україномовній читацькій авдиторії переклад цієї книжки.
Виявляється, що саме цим перекладом «ВСЛ» починає серію літератури про читання. Згодом отримаємо насолоду українського перекладу відомої книжки Умберто Еко та Жана-Клода Кар’єра «Не сподівайтеся позбутися книжок!», без котрої й не варто починати будь-яку розмову на тему книг про книги.
Стосовно самої теми, мене приємно здивував той факт, що в Європі існують книгарні навіть із спеціальними полицями книжок про читання.
Зізнаюся, частково я дотримуюся позиції, що книжки такого штибу можуть бути виключно особистими історіями про читання, суб’єктивними досвідами співжиття із книгами, монологами про процеси та явища, з цим пов’язані – а їх, виявляється, дуже багато. Саме така думка не покидала мене і тримаючи в руках свіжокуплену книгу Юстини Соболевської. Проте з кожною наступною сторінкою мої сподівання розвівалися, як сухе листя розлітається на осінньому південному вітрі (саме за такої погоди надворі я й читала). Авторка лише ненав’язливо і наче ненароком ділиться власним читацьким досвідом (а досвід у неї чималий!). А загалом вона пропонує широчезний дискурс читального досвіду – дискурс відомих літературних героїв та письменників, зокрема й польських. В останньому й цінність цієї книги саме для польської авдиторії.
Невеликі, проте насичені розділи розкривають безліч захопливих тем, пов’язаних із читанням. Дійшовши до половини книги, я вже й не знала, про що може бути наступний розділ, бо все головне і загальнопоширене щодо цієї тематики здавалося уже висловленим. А тут на тебе чекають ще такі теми, як різноманітні методи розставляння книжок у своїй домашній бібліотеці, використання неординарних закладок, читання вголос тощо. Цікаво не тільки звучать, але й змістовно бавлять розділи про читання в туалеті, зізнання про непрочитані книги, про подорожі літературними, письменницькими місцями.
«Читач, який відвідує літературні місця, іноді поводиться не як друг, а як коханець, адже йому хочеться на все подивитися очима письменника, подихати із ним тим самим повітрям. Лише це дозволяє йому збагнути, про що писав улюблений автор».
«Відвідування письменницьких місць нагадує викликання духів».
Під час читання мимоволі в пам’яті виринали і власні спогади цікавих випадків, пов’язаних із книгами та самим процесом читання: історії позичань та віддавань книжок, купівлі та подарунків, боржників, закладок, тощо.
Здається, що після цієї книжки вже й не варто братися за цю тему, бо вичерпно сказано. Але авторка все-таки відкриває один корисний та вартий уваги простір для майбутніх сподвижників цієї тематики – зосередження на національному ґрунті. Хотілося б почитати чогось аналогічного з українським літературним контекстом, з читацьким та письменницьким досвідом українських авторів тощо.
Рекомендувати книжки такого типу – річ зайва і навіть дивна, бо сама назва вже накреслює коло зацікавлених. Але не можу не нагородити книгу так званою премією легкого і водночас насиченого читання, від котрого отримуєш задоволення і одночасно подив від швидкоплинності часу, витраченого на це задоволення. Тож бажання авторки, котре вона висловлює в одному з інтерв’ю, таки здійснилося: «Переважно написання цієї книжки було для мене задоволенням, і писала я без примусу. І я би хотіла, щоб вона так само читалася».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно