Провідна жарівка всередині нас: пів сотні есеїв про важливе
Рудюк Анастасія
19.07.2021
Що ж, раціональне слід залишити обивателям і раціоналістам, а самому (самій) йти за провідною зорею червоної жарівки всередині себе: запалюється — добре, не запалюється — погано. Або ж просто ніяк.
Цитата з книги
Як часто ми рефлексуємо над тим, що відбувається з нами та навколо нас? Адже щодня життя підкидає нам причини зупинитись, обдумати щось та рухатись далі. Аромат цвітіння липи може навіяти спогади про безтурботне дитинство, останній випуск новин може спровокувати роздуми про те, куди ж насправді прямує людство, а скромні тиражі виданих книг наштовхнуть на сумні думки про народ, який творить літературу, але водночас її не читає. Причин для рефлексій безліч. А уявіть, якби всі ваші рефлексії за останні кілька років зібрали в одну книжку. Вийшла б така собі збірка есеїстики і водночас щоденник, де можна за рядками вгледіти еволюцію думок та переживань автора. Саме такою є книга Андрія Бондаря «Ласощі для Медора». В ній близько пів сотні есеїв, якій Андрій писав протягом трьох років для ресурсу Збруч. Про культуру, політику, суспільство, життя. І, звісно ж, про людське, надто людське.
Про життя, що більше за літературу
В одному зі своїх есеїв Андрій Бондар пише, що «життя, як відомо, більше за літературу. Вже не кажучи про її канони». У цьому короткому цитуванні можна розгледіти проблему кожного Автора, який намагається у своєму мистецтві передати частину життя. Чи хоча б її уламок. Десь так само і в есеях Андрія Бондаря відображена потреба або ж намагання передати частину своїх переживань, думок та спогадів щодо певних тем, які стосуються всіх нас.
Про що пише Андрій Бондар?
Есеї з книги «Ласощі для Медора» не об’єднані чіткою спільною темою або ж проблематикою. Вони досить розмаїті, і кожен читач може знайти щось виняткове для себе. Андрій Бондар пише про культуру, політику, історію, життя в соціумі (або ж його відсутність під час карантину). Особливої уваги вартують роздуми автора про війну на Сході та вплив російського світу на українців.
В одному із есеїв Андрій Бондар розглядає цілий сучасний феномен України: молоді люди, яким ледве за двадцять, сумують за Радянським Союзом. Безсумнівно, таке бачення нашої історії навіяно молодим поколінням завдяки пропаганді, але ж наскільки іронічним є те, що люди, які не жили в Союзі, можуть сумувати за ним. Андрій Бондар спростовує романтизацію есересеру для українців і пише, що:
«Ми переплатили за все, чого не просили, і не мали жодної альтернативи. А тепер маємо. Нині ми навіть маємо право тужити за країною, в якій ані дня не жили. І ніхто в нас цього права не забере».
А також про людське, надто людське
Розмаїтість тем — це яскрава перевага збірки есеїв «Ласощі для Медора». Автор пише про наслідки пандемії для кожного з нас, про власне місця народження та дитинства, про роль Автора в сучасному літературному процесі. І з таких пазлів утворюється мозаїка бачення автора на те, що його оточує.
Чому варто прочитати збірку «Ласощі для Медора»?
Насамперед варто зазначити, що читати цю збірку есеїстики варто поступово. Один есей на один день. Щоб обдумати, підкреслити цікаві фрагменти і пережити прочитане в собі.
А читати її варто, щоб познайомитися ближче з якісною українською есеїстикою. А також, щоб пізнати авторські роздуми, в яких легко роздивитись і свої. Бо, як пише Андрій Бондар:
«Наше життя триває. Триває у спогадах більше, ніж у пошуках. Бо пошуки і є добре замаскованими спогадами. Спогадами про втрачене «я», яке ніколи не бувало таким, як ми собі уявляємо».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно