0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Статті

по:
В період з:
«Прощення»: про людську дволикість, історичну пам’ять і детоксикацію
Random
«Людина – найтерпеливіша істота на всій планеті, ніхто не володіє такою здатністю до адаптації, як людина»
 
Є книги, після прочитання яких мозок закипає, а запитань залишається більше ніж відповідей. Саме таким є роман словенського письменника Алеша Штеґера «Прощення».
 
Це складана книга про дволиких людей, які живуть не заради чогось чи когось, а заради себе. Вони множать злість та брехню, яка просочується у кожну шпаринку міста, немов щупальці спрута. Аж раптом з’являєтся двійко людей, які вирішують провести детоксикацію цього суспільства. Марибор прокидається…
 
Про сюжет
 
Сюжет роману закручується навколо саєнтолога у відставці Адама Білого та псевдо журналістки Рози Портеро.
 
Адам та Роза – втікачі, які прибули до Марибора, щоб відшукати тринадцятьох членів організації «Великий Орк». Із якою метою? Щоб відпустити їхні душі.
 
«Від убитих залишаються душі, які минуле лише відчувають, та вже не пам’ятають. Це перелякані, збентежені душі. Вони люблять гуртуватися, туляться одна до одної, створюючи своєрідні грона душ. У цих гронах вони витісняють одна одну, кусаються, паразитують на інших. Ці грона – те, що є нашими душами. Ми – душі вбитих, але забули про це».
 
Адам переконаний, що світ – це живе кладовище. Людина є вмістилищем непрощених душ. А Марибор – «один із найбільших цвинтарів у цій частині світу».
 
Роза і Адам блукають містом та спілкуються із членами «Великого Орка». Після чого ті потрапляють до божевільні. Хоча божевільними вони були і до того.
 
Окремо треба сказати про зображення самого Марибора. Це дивне місто дивних людей, яким постійно втовкмачують, що «МАРИБОР – КУЛЬТУРНА СТОЛИЦЯ ЄВРОПИ». У якому випадку про це треба говорити так голосно і всюди? У тому випадку, якщо це неправда.
 
«Кажуть, ніби культура зійшла на пси. Але у Мариборі це не так. Це доводять численні приклади і регулярні здобутки наших установ: Музею визволення Марибора, Мариборського національного театру, Мариборського похоронного бюро, Мариборської комунальної служби та інших».
 
У мороці Марибору
 
Роман «Прощення» нагадує фантасмагоричну скриньку. Із кожним розділом із неї виринають надзвичайно цікаві образи людей. Так, наприклад, перед нами постає директора кладовища, яка впроваджує на свої робочій території сучасні інноваційні технології.
 
«У нас можна замовити послугу вмонтування в надгробок мікроскопічної непомітної відеокамери, а тоді в інтернеті дивитися на могилу, де з миром покояться найрідніші. Називається вона – «Не відходячи від спочилих».
 
А як вам ідея конденсованої кремації? Після неї попіл померлого родича або домашнього улюбленця спресовують у графічний камінець. Замовник отримує унікальну прикрасу.
 
Не відстає від сучасних тенденцій і місцева церква, яка програла мільярд триста мільйонів на біржі, інвестувавши кошти у телекомунікацію. А потім, щоб «відбити» втрачені кошти, відкрила стриптиз-клуб.
 
 
«Церкву засуджують за те, що вона є власником оператора мобільного кабельного зв’язку, який пропонує пакети з тими ж порноканалами, що й усі інші приватні та державні оператори на нашому ринку».
 
Через образ отця-бізнесмена Кирила письменник у гострій сатиричній формі демонструє, що часто представники церкви є не тими, за кого себе видають. Вони намагаються віддалитися від простих людей, хоча самі мають за пазухою декілька жмень гріхів.
 
Також автор порушує у романі ще одну важливу проблему – нечесна діяльність засобів масової інформації.
 
«Ти ж знаєш, як функціонують мас-медіа. Ти щось розповідаєш журналісту, а він у подяку за отриману інформацію мстить замість тебе кому треба. Газети, телебачення, радіо, по суті, стали інструментом репресій. У цій країні все зайшло так далеко, що насправді засоби масової інформації виконують функцію суду. Той, кого в газеті в чомусь запідозрили, автоматично стає винним».
 
У сучасному світі вже «доброю» традицією стало навішувати на людей ярлики через ЗМІ, висувати звинувачення на підставі чуток та чиїхось припущень. То яка журналісти влада? Четверта чи перша?
 
 
У абсурдному світі Марибору, де важко зрозуміти, хто є хто, зненацька перед читачами постає поет-безхатько. Його не цікавить безкоштовна ковбаса і слава. Він переймається зовсім іншими питаннями: пришвидшення комплексності буття,  доренесансне становище анонімного творця, значення та можливості мови тощо. Здається, що він чи не єдина нормальна людина у всьому Мариборі. Але це не точно.
 
Варто зауважити, що у романі то тут, то там зринають спогади про Гітлера, ліквідацію євреїв, масові розстріли військовополонених. Таким чином, автор намагається відтворити історичні події минулих літ, але без оцінок і поділу людей на поганих та хороших. На мій погляд, нині ця проблема більш ніж актуальна. Не можна замовчувати історичні факти, але й перекручувати їх теж не варто.
 
Книга «Прощення» складна, багатогранна і безперечно цікава. Можливо, не всім припаде до вподоби авторська манера викладу, непрості діалоги, химерний сюжет. Однак прочитати її варто. Хоча б для того, аби збагнути, що кожна людина має дві сторони, як монета. І що Марибор – не таке вже й вигадане місто.
 
Вам може бути цікаво
13 романів – володарів Букерівської премії
«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка: коли найбільші страхи оживають
Цікаво про серйозне: 5 пізнавальних книжок для сімейного читання
«Іван і Феба»: уривок із роману Оксани Луцишиної
Атмосферні історії Ольги Герасим`юк про людей, птахів і сонце
Казки під ялинку
stary_lev Стежити
дописів читачів