Про найголовніше і звичайне
18.03.2016
Мар’яна Барабаш, БараБука
Ця книжечка звичайних собі «пригод» звичайної дівчинки на ім’я Марійка, яка мешкає у звичайному місті й у звичайній квартирі. Яка щойно почала ходити до звичайної школи й у якої народився звичайний братик – «не Ангелик», і в якої одного дня зламався звичайний молочний зуб. Вона також має звичайну бабусю, що живе в селі, і звичайного тата, з яким «мріє про перегони» та феррарі… А ще – це місто, в якому мешкає Марійка, справді особливе, бо всі трамваї, тролейбуси й автобуси, що їздять його вулицями, так чи інакше доїжджають до великої синьої річки, яку видно з великого балкона у Марійчиній квартирі!
Така собі дівчинка Марійка,яка особлива вже тим, що є просто звичайною ровесницею для маленьких читачів 5–8 рочків, які переживають щодня подібні події. Бояться темряви, ображаються на друзів, не хочуть іти до школи, пишуть листи св. Миколаю. Може, їм також хоч раз випала нагода зіграти у шкільній виставі чи скласти вірш про «велику синю ріку»…
Авторка не втомлюється нагадувати перед кожною «пригодою» про те, хто така ця дівчинка Марійка, підкреслюючи її звичайність, тож, дочитавши до останньої історії, можна остаточно подружитися з цією дівчинкою. Настільки, що буде шкода з нею прощатися… А тому – захотіти й собі розповідати Марійчині казки, вигадувати власні – про Марійку чи не про неї. До нескінченності, саме так, як любила слухати-переслухувати казку про курочку Рябу дівчинка.
«Казки Марійка слухала вранці, а не увечері, коли лягала спати. Тоді вона просила маму, щоб та співала бабусиних пісень, не колискових. Але мама все одно починала співати про рученьки й ніженьки, яким пора в ліжечко, і тоді дівчинка затуляла вуха руками:– Ні-ні-ні! Заспівай, як бабуся: про густі лози! Або про дві тополі! Або про сірії гуси!»
Із книжки читачик чи слухачик неодмінно дізнається, як не плакати, коли потрібно вирвати молочний зуб (він на малюнку Мар’яни Петрів схожий на «справжнісінький замок»). Замислиться, «що в людини головне» й чому Марійці довірили такі відповідальні ролі – вибрати ім’я для братика та зіграти Білосніжку у шкільній виставі. А ще – як полюбити плаксивих братиків чи сестричок, написати найособливіший лист святому Миколаю, не боятися шкільних учителів… Як народжуються діти чи вірші, звідки беруться чудовиська і як їх погамувати… Марійка знає вже багато важливих секретиків і готова ними ділитися.
Оксана Думанська як авторка дуже злагоджено співпрацює зі своєю «маленькою білосніжкою», музою, яка допомагає не тільки завершити почату казку, а й підказує теми для несподіваних розв’язок. А ще письменниці добре вдалося виписати роль Марійчиної бабусі, безперечного авторитета для дівчинки.
«Марійчині пригоди» – це книжка, в якій авторка підказує вирішувати складні ситуації жартуючи. Жартом навчає мама дівчинку відповідати на дошкульну образу (як її, своєю чергою, вчила її мама, тобто Марійчина бабуся!). Жартує з дівчинки і її … власний вірш, у якому «знову останній рядок не виходить», а тому треба кликати на допомогу маму. Смішками й починається книжка: Марійка переповідає на свій лад казку про курочку Рябу, яка, мовляв, тому не несла більше золотих яєць, що «діти дорого обходяться», і в якій кульгава дівчина «подала рученьку» козакові з пісень, що їх співала бабуся.
Марійчина книжечка особлива не тільки простими життєвими сюжетами, а й надзвичайно світлими за фантазійною палітрою малюнками. Симпатичні чудовиська й «зіркові» корови, зуби-будинки та смішкуваті гноми, «курочки-ряби» в косах дівчинки та задоволені «ангелики» в материнському лоні – усі персонажі книжки О. Думанської знайшли оригінальне художнє втілення. Вони неодмінно вкажуть напрямок, як вийти зі звичайного міста Буднів (чи «це від слова “буде”?» – допитується Марійка) до Великої Ріки Любові (тобто Роду, що походить від слова «рідний»), щоб НЕ боятися, НЕ ображатися й НЕ соромитися побажати навіть Святому – «ніколи не зазнати біди». І цей спосіб порозуміння з дітьми – пояснення значень окремих слів, – на мою гадку, письменниці вдався якнайкраще: вона вчить у простому й малому шукати Найголовнішого в Людині.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно