«Позаду льодовні»: що залишається по той бік дитинства
20.01.2017
Надія Мельниченко, Букмоль
Енн Файн Позаду льодовні / текст Енн Файн / [переклад з англ. Тетяни Савчинської]. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.
“Забіяка”, “нечепура”,”незграба”, “замазура”, “недбайло”, “грубіянка”…Із такими словами змалечку асоціюють себе двійнята Том і Кассандра, герої повісті британської письменниці Енн Файн ”Позаду льодовні” . Вони ростуть на віддаленій фермі й понад усе люблять проводити час у покинутій льодовні — місцині, де колись зберігали заморожене м’ясо. Щойно навчившись писати, вони починають колекціонувати на папері свої негативні риси — ті, про які почули від батьків і вчителів. Що більше критики — тим краще, діти не цураються навіть симулювати “погані” вчинки, аби тільки список в блокноті розростався.
У вільний від вишукування власних хиб час двійнята ведуть партизанську війну із садівником Джеймісоном, рятуючи від його вбивчих рук дрібних шкідників. До цих ігор і зводиться їхнє спільне дитинство. Та одного літа воно, схоже, вирішило закінчитися — Касс відмовляється від звичних розваг, більше не вписує нові огріхи в блокнот й не приходить до льодовні — вона годинами дивиться в дзеркало, зачиняє свою кімнату на ключ та навіщось позує місцевому художникові Галлорану. А Том мусить вчитися любити оце нове, відокремлене від сестри життя — паралельно відкриваючи для себе й у собі такі почуття, як кохання та ревнощі, злість і бажання зробити боляче.
Можливо, мені й недовго довелося би бути напівлюдиною. Якщо протягом життя я набував і позбувався власних хиб, то, вочевидь, міг би опанувати й хиби Касс,якби захотів.
На цьому спойлери варто призупинити, хоч і “Позаду льодовні” — зовсім не з тих книг, які легко переказати. Цю невеличку повість письменниця вважає одним із своїх найсильніших текстів. Щоправда, не всі шанувальники її творчості погоджуються з цим — у Мережі історію часто характеризують як занадто затягнуту, похмуру, повільну і навіть гнітючу. Особливо поруч із “Борошняними немовлятами”. Звичайно, все залежить від горизонту сподівань читача. Той, хто шукатиме в тексті виключно карколомні пригоди, гумор чи світле перше кохання, може залишитися з післясмаком легкого розчарування. Подієвість та інтригу авторка зводить до мінімуму. Однак тексти про/для підлітків, історії про невидиму межу між дитинством і дорослістю, яка часом може скидатися на нездоланну прірву, мають право на зміщення акцентів із зовнішнього на внутрішні перипетії. І Енн Файн у повісті “Позаду льодовні” це зробила доречно і влучно.
Тепер я знаю: те, що про мене кажуть інші, не можна пришпилити, як мертвих висушених нічних метеликів. Я не можу стерти те, що про мене сказала Касс, а вона не може забрати свої слова назад. Вони крутитимуться в мене над головою вічно, якщо я сам не переконаюсь, що це неправда.
Власне, все, що відбувається на сторінках книги — в очах Тома-оповідача. Попри те, що дорослішають двоє — хлопчик і дівчинка, цю історію уже-не-дітей розповідає саме Том — від першої особи, перемежовуючи уявне з дійсним, спогади з реальністю, “колись” із “тепер”. Після серії болючих падінь він потроху вчиться говорити “я” замість “ми”, вчиться не приміряти на себе образливі слова, сказані іншими. Водночас, читач лише здогадується про те, що відбувається в душі у Касс, і разом із Томом спостерігає за змінами в ній. Від імені дівчини можна було б написати геть іншу історію.
Спершу Том почувається недолюдиною без сестри і живе ніби в зруйнованому світі, та згодом вчиться дозволяти собі бути інакшим і окремим. Дитячі ритуали поступово втрачають сакральний сенс для нього. Услід за Касс він наважується вийти з льодовні — такого собі місця, де найлегше сховатися від себе, де зупиняється час і консервуються спогади, — у реальне життя. У якому, до речі, йому вдається віднайти сестру. Блокноти з переліками переважно вигаданих вад поступаються місцем реальним проблемам і реальним радощам.
До теми. Купити книгу "Позаду льодовні"
Цікаво, що в книзі немає жодного ані повністю позитивного, ані категорично негативного персонажа — Том опановує й здатність бачити в людях не лише чорні й білі кольори. Тож навіть Джеймісон, що в рамках службового обов’язку жорстоко вбиває тварин і не надто піклується про долю своєї доньки Ліси, із монструозного типа перетворюється на турботливого батька, який просто виконує свою роботу.
Окремої уваги заслуговує стилістика тексту (і перекладацька робота!). “Позаду льодовні” — одна з тих книг, які апелюють до всіх чуттів уважного читача. Кожен мимохіть пригадає, яким воно було — оте останнє не зовсім доросле літо після шкільних іспитів. Довгі повільні описи похмурих ландшафтів і тінистих закутків старої ферми, постійна фіксація візуальних і тактильних вражень, надзвичайна увага до на перший погляд не суттєвих для сюжету деталей — це зближує з героями і занурює в атмосферу їхнього світу. Десь зруйнованого, а десь вже відновленого з попелу, який залишився після спалених записників.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно