Повість двох міст
01.07.2014
Оксана Лущевська від початку поставила собі непросте завдання – розказати повість «Інший дім» з двох точок зору, вустами двох оповідачів: 10-річної Полі та її старшого брата Арчі. Короткі розділи книги, що, замість заголовку, мають ім’я наратора, чергуються: Поля-Артем-Поля-Артем, а події у них, часом повторювані, ми бачимо крізь дві призми.
Метафору, яка є назвою повісті, добре використано і розкрито у тексті. З одного боку, йдеться про новий, інший дім матері Полі й Артема, яка, поїхавши працювати до Америки, залишилася там жити, вийшла заміж і, як дізнаються герої усередині книги, незабаром матиме також нову дитину. З другого боку, чимало уваги приділено «старій» оселі, де живуть Поля й Артем з батьком: їхній дім дуже змінився через мамин від’їзд, став немовби іншим, чужим спершу і справді своїм – укінці книги. Своїм, бо обидва герої обирають його свідомо, зважено і самостійно, принаймні, на це натякає фінал.
Певною мірою двома полюсами видаються два далекі міста – Київ і Піттсбурґ, які зближаються і віддаляються для читача залежно від бачення та відчуттів персонажів, які їх пов’язують. По один бік скайпу – київська Троєщина, часом небезпечна та майже не відома її корінним мешканцям Полі й Арчі, з другого – листівки і окраси американського Піттсбурґа. Тішить, що «Інший дім» – міський текст, який, хоча лише злегка окреслює обидва місця, близький сучасному читачеві. Адже навіть тому, хто живе в одному з тисячі інших українських чи американських міст і містечок, значно цікавіше читати про ці два, ніж про українське село, яке ще подеколи існує винятково у дитячих книжках.
Персонажі «Іншого дому» також користуються комп’ютерами, інтернетом, зокрема скайпом, і ведуть блоґи-щоденники – для них, як і для сучасних дітей по обидва боки океану, ці речі є значно буденнішими, ніж для бідолашних персонажів деяких українських дитячих книжок. «Сучасні технології» не стають у центрі історії, не перебирають увагу на себе і навіть не суперечать вічним цінностям – натомість перетворюють персонажів Лущевської із прибульців з минулого на значно живіших осіб.
За рівнем психологізму, особливо на початку оповіді, «Інший дім» є одним з найкращих українських підліткових текстів. (Навіть попри мовні та стилістичні недоліки: Лущевській, як й іншим українським письменникам, довелося зіткнутися з проблемою того, як і якою мовою говорити до читача-підлітка). Чого вартує бодай відтворення відчуттів і виру думок 10-річної дівчинки, яку, погрожуючи відібрати гроші, лупцюють двоє незнайомців:
«Усе довкола вертілося так, як в дитинстві на каруселі. Вікна, будинки, дерева, лавка, кіоск… Буває, дуже хочеться зійти з каруселі… А вона, як на зло, не зупиняється. Навпаки, набирає швидкості – і раптом стає дуже страшно, що карусель ніколи не зупиниться. Шлунок зводить. Бігають мурашки. Волосся стає дибки. Та карусель усе крутиться й крутиться…
Туди-сюди.
Сюди-туди».
Щоправда, що ближче до кінця, то більшої ваги набувають любовні лінії, і часом не дуже психологічно переконливі зміни характерів. Повість має досить відкритий фінал: подальшу долю героїв маємо змогу уявити самі (або ж дочекатися продовження книги, хтозна?), але важить, що він неуникно оптимістичний. «Інший дім» може не давати читачеві-підлітку готових розв’язок або рішень, одначе надихнути, спинити на хвильку, щоби замислитися та заглибитися у себе, дати надію і, зрештою, просто розповісти історію, здатну викликати емпатію у сучасного підлітка, він цілком спроможний.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно