Помилки люблячих батьків
08.07.2014
Як ви гадаєте, що саме щойноспечені молоді батьки вважають найважливішим у вихованні власної дитини? За результатами дослідження, 74% молодих мам та татусів сподіваються, що їхні чада розумітимуть, «що таке добре, а що таке погано». Тобто сформують для себе ті поняття, які впливатимуть на їхні вчинки і переважатимуть у стосунках з іншими людьми.
А як самі батьки розрізняють, що – «добре», а що – «погано»? В яких, на їхній погляд, вчинках дітей має проявлятися це усвідомлення? Більшість батьківських відповідей можна поділити на три основні групи.
1. Не завдавати болю іншим. Здебільшого батьки сподіваються, що їхні діти навчаться задовольняти свої потреби, не завдаючи шкоди оточенню. Майже всі вони заявили, що намагатимуться зупиняти агресію, тобто навмисну ворожу дію, спрямовану проти інших дітей.
2. Піклуватися про інших. Другою найважливішою цінністю, що її сподіваються виховати батьки у своїх дітях, названо безкорисливу турботу про благополуччя оточення і готовність до відповідних дій (альтруїзм). Практично всі батьки готові заохочувати допомогу іншим і прагнення з ними поділитися.
3. Діяти відповідно до норм. Майже всі батьки вказали на важливість розуміння дітьми норм поведінки: щоб вони самі могли оцінювати свої дії згідно з цими нормами, навіть коли ніхто не контролює.
Що найголовніше у нашому житті? Напевно, кожен має свою відповідь на це запитання. А от у дитячому житті є одна спільна «найголовніша» складова – це батьківська безумовна любов. Потреба у любові – їхня найголовніша потреба. Звичайно, вона не єдина, але психологи, які багато років працюють із дітьми й підлітками, прийшли до висновку, що любов потрібна дитині не менше, а може, навіть більше, ніж вода та їжа. Адже, крім відповідальності за здоров'я, на батьках лежить відповідальність за розумовий і емоційний розвиток дитини.
Дитина повинна вміти спілкуватися з людьми на рівних – знайомитися, дружити, дарувати свою любов і бути вдячною за любов до себе. І вибудовувати такі стосунки теж потрібно вчитися. Інакше існує ризик замкнутися й цілісіньке життя залишатися самотнім...
Що ж це таке – безумовна батьківська любов? Це любов, яку ніщо не в змозі похитнути. Щоб жити, людині необхідне повітря, і бажано, аби повітря це було чистим. Так і дітям для життя потрібно вдихати безумовну батьківську любов. Це любов, для якої дитячі недоліки й достоїнства не мають жодного значення. Ми любимо малюка якщо він не надто вродливий та й зірок з неба не хапає, й коли не виправдовує наших сподівань, і навіть коли його поведінка далеко не найкраща. Ми любимо дитину й показуємо їй свою любов, що б вона не зробила, хоч така демонстрація зовсім не означає, що ми схвалюємо будь-який її вчинок.
Чи не призводить це до вседозволеності? Дехто побоюються, що в такий спосіб можна зіпсувати дитину. Це помилка. Дітей частіше псує брак батьківської уваги. Дитина, коли відчуває, що її люблять, швидше прислухається до вас, і ваші настанови не викликають у неї протесту. Дитині може нашкодити й любов, але тільки у разі, якщо батьки не вміють її правильно висловити. Безумовна любов не зіпсувала ще жодної дитини, її не може бути забагато.
Звісно, ми не ідеальні, нам не завжди вдається «правильно» любити – не висуваючи умов. І все-таки до цього треба прагнути. Спілкуючись із дітьми, не завадить частіше нагадувати собі:
1. Переді мною – діти, вони поводяться, як діти, і, певна річ, трапляється, що їхня поведінка діє на нерви. Але я намагатимуся стриматися...
2. Якщо перш ніж заслужити мою любов, вони повинні стати такими, якими я хочу їх бачити, то вони зневіряться в собі: скільки не намагайся – вимоги занадто високі. А в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка.
3. Поки вони діти – відповідальність за їхній розвиток і поведінку лежить насамперед на мені, а не тільки на них. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити мою любов, якщо моя любов умовна – діти її не відчують. Тоді вони втратять упевненість у собі й нездатні будуть правильно оцінювати свої вчинки й поводитися більш зріло.
4. Якщо я люблю їх, незважаючи ні на що, вони спокійні, упевнені, вони зможуть контролювати свою поведінку й не тривожитися.
5. Якщо я виконую свої обов'язки й люблю їх, попри їхні витівки й вередування, вони виправляться, коли подорослішають. Потрібно лише потерпіти й почекати. Це станеться дуже скоро…
Виростити дитину не лише фізично здоровою, але й вихованою – тобто сформувати в ній ті риси, які зробили б її успішною у своєму товаристві, було нелегко в усі часи. Особливо важко це в наш час, час стрімких змін у всьому – від економіки до моральних цінностей. А так хочеться побачити свою змужнілу дитину здоровою, розумною, вольовою, комунікабельною у спілкуванні з іншими людьми, здатною приймати самостійні рішення! Але на шляху формування цих рис завжди виникають якісь проблеми... І ми інколи не можемо заснути, переймаючись, що стосунки з дитиною не гріють душу або що проблема не вирішується, а поглиблюється, і що ж далі буде? А що буде далі – й одразу на думку спадає: «Малі діти – малі клопоти...»
Шановні батьки, діти не народжуються противними, грубими, зухвалими, владними або егоїстичними. Вони стають такими, якщо ці риси за якихось конкретних обставин у спілкуванні з іншими людьми допомагають їм домогтися бажаного. А якщо ці риси ще й устигнуть закріпитися, то ваші запізнілі прохання поводитися чемно, заборони й нотації, суворі погляди і мовчазний осуд даватимуть тільки тимчасові результати: діти невдовзі повторять той самий сценарій поганої поведінки або викинуть щось новеньке. І все повертатиметься на круги свої: домовленості, крики, погрози – тільки б вони почали слухатися! І знову ми виснажені, розчаровані й сумніваємося у своїх батьківських здібностях...
Тому – не чекайте: виправляйте проблемну поведінку, щойно вона проявлятиметься! Ясно й чітко поясніть дитині, що вона зробила не так: «Я розумію, що ти був злим, але ти не мав права вдарити Петю. Наступного разу поясни йому, що ти розлючений і що саме хочеш».
Більшість «поганих проявів» поведінки піддаються зміні, але, щоб їх позбутися, необхідно ваше особисте активне й цілеспрямоване втручання. Пам’ятайте: наша мета – не змусити дитину бути слухняною хоча б якийсь час, а закріпити такі форми поведінки, які сприятимуть її розвитку як особистості.
Формування нових форм поведінки вимагає чималого часу. Не сподівайтеся, що ваша суботня бесіда сильно вплине на дитячу поведінку в неділю: засвоєння нових навичок вимагає їхнього повторення упродовж не менш ніж трьох тижнів. Тільки тоді, коли прагнення допомагати дитині у вас по-справжньому «визріє», прийде успіх.
І ще одна, дуже важлива деталь: проблемна поведінка повинна чимось заміщуватися. Задумайтеся: якщо ви просите дитину поводитися не так – то що їй робити натомість? Без розуміння й знання заміщувальної дії, вона, найімовірніше, поводитиметься по-старому. Тому покажіть їй зразки такої дії й дайте можливість їх засвоїти. Наприклад, ниття настільки входить у звичку, що дитина навіть не зауважує, як розмовляє. Поясніть їй: «Я не розмовлятиму з тобою, якщо ти нитимеш. Прислухайся до мого голосу. Я хочу, щоб ти навчився просити щось без ниття, послухай, як це можна сказати. А тепер спробуй сам».
Практика, практика й знову практика! Тренуйтеся в «правильних діях» доти, поки дитина не почне самостійно застосовувати нову форму поведінки. Справа ця складна, тому заслуговує всілякого визнання й заохочення. Вказуйте на успіхи свого чада: «Ти зараз говорив шанобливо. Мені дуже приємно це чути, хотілося б, щоб так було й надалі. Але, крім того, ти продемонстрував, що вміло керуєш власними емоціями, а на це здатні лише сильні духом люди!».
Лариса Шрагіна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної та прикладної психології ОНУ для Старого Лева.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно